— Так, учора… — збрехав Гантя.
— Отже, вчора, як прийшов мене потішити в тій моїй вдовиній самотності, він приніс із собою револьвера і вперся як баран, мовляв, застрелиться у мене в хаті. Коли вже вгостила його кавою по-турецьки, то пообіцяв, що й справді застрелиться… але допіру в себе в хаті. Маю я з вами, хлопами, ой маю. Куди це ви зібралися?
Гантя сховав під плащ повісті для панянок.
— Мушу купити шефові бензину та гасу. Шеф каже, що знову його люди зачіпають: «Ну, коли вже до вас пожежники завітають? Чи скоро у вас переоблік?»
— Яке щастя, що я наперед купила собі місце на цвинтарі в Ольшанах! Це таке щастя піти в неділю на цвинтар, стати над своєю могилкою і помріяти, як то спокійно буде мені лежатися… жодних хлопів, жодних паперів, жодних християн. Хутчіше б уже до тої землі дістатися! — тужливо зітхнула Марженка.
Увійшовши до корчми, Гантя мовчки поклав повісті для підростаючих панянок на шинквас і роззирнувся. Один відвідувач уже заплатив і, відходячи, покувікував з утіхи, інший барабанив по цинковій стойці й замилувано стежив, як корчмарка, прискаливши око до світла, наливає ром, третій відвідувач втупився в повний келишок, якийсь час уважно вивчав його, поки нарешті не закинув рвучко голову догори і не виплюснув трунок собі просто в горлянку.
Корчмарка згорнула книжки і за шинквасом жадібно пробігла очима по назвах. Звела голову і вперше від самого ранку всміхнулася.
— Що вип’ємо, мій скарбе? — спитала й наповнила келишок ромом. — А дуже воно захоплююче?
— Ще й як! — відказав Гантя.
— Самі читали?
— Оту «Долю Магди» ще не читав, і «Скинутих кайданів» теж ні, але «Туга барона» — це буде щось якраз для чутливого серденька пані, — мовив Гантя і вклонився.
— Не витримаю! До вечора не витримаю! — заявила корчмарка. — Розкажіть мені бодай трохи.
Гантя зробив у повітрі такий жест, мовби цокався з нею келишком, і почав оповідати:
— На замку панувала тиша… була погідна, тепла ніч. Вільма відчинила двері на терасу… «Пане бароне!» — злякано скрикнула вона…
— Мій скарбе, я нагодую вас сьогодні обідом, гаразд?
— Гаразд. Тож Вільма закричала: «Зачекайте, пане бароне! Те, що ви сказали, не гідне вас, прошу не забувати, що у вас є дружина, а я тільки проста вбога дівчина!» Але барон перед нею вклякнув. «Вільмо, кохання не завадить честі, а навпаки! Мусиш, мусиш бути моєю!» Моє шанування панові радникові! Ну і що, все по-старому? — загукав Гантя в бік лисого чоловіка, котрий саме цмулив великий келих рому. Після чого пояснив: — Кажу вам, людоньки? Ми удвох перемогли навіть антабус!..
Гантя із захватом дивився на голомозого, котрий зовсім не втішився з цієї зустрічі, і галайкав на цілу корчму:
— Я і ось пан радник обвели довкола пальця пана Мислівечка разом із тим його умовним рефлексом проти алкоголю. На всіх пацієнтів заштрики діяли безвідмовно — всі блювали, тільки ми обидва ні. Я і пан радник. Ми удвох перемогли науку. То була звитяга духу над матерією! Правда, пане раднику?
Але радник аніскілечки не тішився. Найрадше скочив би крізь стіну.
— Розрахуйте, — бовкнув він похмуро.
— Дві великі порції і дві малі, так? — проштрикнула його поглядом шинкарка.
— Ггм, — промимрив пан радник, поклав дві десятки і, пригнічений вищезгаданою звитягою над паном Мислівечком, вийшов на вулицю.
— Ну, і що було далі? — не тямилася з цікавості корчмарка.
— Пані баронеса їх заскочила: «Вільмо, вночі і в тім ото вбранні ви приймаєте візити жонатих мужчин? А я ж так вам довіряла!» — Гантя бавився порожнім келишком. Допіру коли корчмарка його наповнила, він докінчив: — «Отже, барон — ваш коханець?»
— Гей ти, клятий хлопче! — раптом гукнув він якогось п’яничку. — Маєш вигляд, як Еді Поло.
— Може бути, — згодився той, — але сідай коло мене і клич мене Додо. Від учора я сиджу на пляшці. Бо в мене переживання. Жінка мене обманула.
— О, курча ляга! Я би зараз у хаті судний день зробив. Ти католик?
— Аякже.
— Ну, то мусиш своїй бабі дати науку. Що головою світу є Господь Бог, а відразу після нього — муж. Далі йдуть усі християни, а в самому хвості плентається жона. Тиха і покірна.
— О, і я собі так міркую. Дав би не знати що, аби хоч трохи пустилася берега! Але вона сидить у хаті, плете светри, тож негідник тільки я! — пияцюра показав на себе й повів далі: — 3 якими ідеалами йшов я до вівтаря! Боже! Які я мав ідеали! Мріяв, що жінка знайде собі якогось жевжика, а я спершу вивільню одну руку, далі другу, і знову буду вільний, мов птаха, як то було колись.