— Еге, не повелося тобі, — визнав Гантя і вернувся до шинквасу, помітивши, що корчмарка манить його пальчиком.
— Як же воно скінчилося? — нашорошилась вона.
— З тимво?.. — кивнув на пияка, що хотів, аби його кликали Додо.
— Той уже п’яний, як коров’ячий хвіст, але що ж було далі з бароном?
— Нє, нє! Навіть не просіть, нє! — підняв дві руки Гантя. — Не можу цього розповісти. Ще, чого доброго, ви з собою щось зробите. Страшне нещастя!
Налила йому рому.
— Розкажіть, мій скарбе! — канючила вона. — Я вже дещо пережила. Двох чоловіків поховала.
— Воно й видно! Я відразу бачу, що маю справу з дамою, — сказав Гантя, підносячи повний келишок. — Ну, ще трохи вам розповім, але далі ні слова. В останньому розділі баронеса каже до вмираючої: «Ах Вільмо, щира ти душа, тільки зараз я збагнула, яку офіру склала ти, отруївшись, задля мого подружнього щастя!»
Корчмарка, котра поховала вже двох чоловіків і пережила так багацько, дивилася у вікно і не заважала сльозам капати на свій плисовий фартушок. Навіть Гантя шморгав носом.
— Небавом Вільма померла, а над замком забамкали заупокійні дзвони… — він витер сльози рукавом і вихилив келишок.
Пияк, що пив без просипу від самого ранку, раптом радісно загукав:
— Люди, якого сина я маю! Погляньте на мене! Чи знаєте ви, яке то щастя мати такого сина, як мій? Він є чемпіон молоді з дзюдо. Погляньте на мене, шляк би вас трафив! Чи я не муровий хлоп, га?
Гантя помацав його м'язи і визнав:
— Ще тверді, мов камінь.
— Ну, а тепер слухайте про моє щастя! — вигукнув пияк. — Отже, у неділю вранці я дивлюся, як мій син миється. Завше виступає у легкій вазі. Тут я й кажу так ото зі сміхом: «Ану, синунцю, спробуй зі мною матч-реванш». А синочок файно, гречно каже по-австріяцькому: «Як татусько собі того бажають, то дуже прошу, можете спробувати». Через велику до мене повагу звертається в третій особі. Беру я розгін, а він за кожним разом цап мене за сорочку і гугуп об підлогу, аж мені з баняка зірки вискакують, як на карикатурах у часописах. На іменини зробив подаруночок — викрутив мені руку в суглобах. Друзі мої! Женячка мені не вдалася, зате маю щастя, що син у мене перша кляса!
Гантя відставив порожній келишок і шепнув шинкарці на вушко:
— …а потім перед покоєм небіжки Вільми пролунав постріл і… — він очікувально зиркнув на шинкарку.
— На сьогодні досить. Дістали, скільки належалось, — на диво сухо сказала вона.
— Святі слова, а я завше шаную думку дами. Маю ще в скрині «Злочин Гільди Ганік», «Роман куртизанки» і «Шестикласницю»… Та коли ніхто того не потребує.
— Що таке? — не вірила власним вухам корчмарка.
— Хіба це вас цікавить?
— А ніби ви не знаєте! Особливо та «Шестикласниця». Колись я грала в театрі. Мала ролю Валашкової, приятельки Стані… В мене була моряцька блузка і стрічка у волоссі. Як, ви не читали? Зараз усе розповім.
— Іншим разом! Іншим разом! Нога в мене болить, — боронився Гантя. — Якось при нагоді. Бо я сам на складі. Шефа нині під час ранкової прогулянки копнув кінь в голову. Зрештою, недовго вже нам тут лишилося. Якихось два тижні, а далі ад’ю! Бо на тім складі влаштують кабарет або скупку золота. Але, ясна річ, для ласкавої пані я прибережу на різдвяні свята такі перли європейської літератури, як… «Останній акорд», «Живцем похована», «Через муки до щастя» і таке інше.
— Мій скарбе, — зітхнула корчмарка й на завдаток налила йому ялівцівки. — Це мусить вам помогти.
— Ласкава пані, — клацнув Гантя обцасами, — дай вам, Боже, здоров’я!
Шеф пересунув важілі на вазі й спитав:
— Що ви там файного крутите?
— Люксовий фільм: «Привіт, слоню». Два мішки папірчиків щодня. Але де там цьому «Слонові» до «Мулен Руж»! — махнула рукою прибиральниця з кінотеатру «Метро». — Ото допіру було кіно! Вісім мішків макулатури за два дні. Майже такий самий успіх, що і в «Сьомому хресті». Але за тиждень даємо таке, що умм-ца-ца! — Рукою вона послала пару цілунків у напрямку скляного даху. — Буде йти «Гамлет», а дівки з «Парижа» казали, що там теж про саму любов.
— Цього добра буде з двадцять кіл, всипте просто до ящика… — сказав шеф і галантно штовхнув один лантух до ящика, в якому Марженка трамбувала ногами папери.
— Певно, ви знаєте вже всі ті фільми напам’ять, ге?
— Я? Ані їдного.
— Навіть «Мулен Руж»?
— Навіть «Сьомого хреста». Мені досить оглянути фотки, і я вже в голові сама викладу всю історію. Бо, видите, волію більше театр. Але ви приходьте. Судячи з тих фотків, то там буде про їдного такого фраєра, то дуже вже подібний до того студента, з котрим сталася любовна трагедія в нас на Ярові, — говорила Марженка, висипаючи до скрині обгортки з морозива «бамбіно» і «пінгвін».