Звідусюди лунав шурхіт, тихенький стукіт і шелест — ніби по килиму, по книжкових полицях і навіть по стелі повзли якісь невидимі істоти. Просто в нього над головою вітерець колихнув чиюсь легеньку тінь.
Затамувавши страх і сльози, хлопчик нарешті заговорив.
— Стій! — вигукнув він. — Згинь!
Шелест, шурхіт і стукіт умить ущухли. Тінь зупинилася. В кімнаті запанувала тиша.
Хлопчик, переводячи подих, ще раз озирнувсь і оглянув кімнату. Не чути ані звуку.
Тоді він згадав про окуляри, що їх досі стискав у руці. Крізь клейкий туман страху просочився спогад: наставник наказав спочатку надягти їх, а тоді вже повертатися. Може, якщо він це зробить, двері відчиняться й можна буде спокійно піднятися сходами?
Тремтячими пальцями хлопчик розправив дужки й начепив окуляри.
І побачив правду.
Кабінет був заповнений сотнями маленьких демонів. Вони сиділи на головах один в одного, мов насінини в дині чи горіхи в торбині, штовхаючись ліктями й наступаючи сусідам на обличчя. їх було стільки, що під ними не видно було килима. Вони сиділи на столі, звисали з полиць і люстри, ширяли в повітрі й жадібно зирили на хлопчика. Дехто балансував на довгому носі родича або чіплявся за його ногу. Всюди було видно їхні хвости, крила, роги, бородавки, зайві руки, ноги, пащі та очі. Всюди було повно луски, волосся й такого іншого — в найнесподіваніших місцях. Дехто мав дзьоб, дехто — хоботок, і майже всі — зуби. Демони були найрізноманітніших кольорів, що поєднувались найхимернішим чином. І всі вони щосили намагалися поводитись якнайтихіше, аби переконати хлопчика, що тут нікого немає. їм справді коштувало неабияких зусиль стояти нерухомо, незважаючи на посмикування хвостів та крил, на мимовільне ворушіння їхніх надзвичайно жвавих ротів.
Тієї самої миті, коли хлопчик надяг окуляри, вони зрозуміли, що тепер він здатен їх бачити.
І з радісним криком накинулись на нього.
Хлопчик заволав, притулився спиною до дверей і сповз на підлогу. Він підняв руки, щоб хоч якось захиститись, і скинув з носа окуляри. Засліплений, він перевернувся на живіт— і скрутився клубочком, задихаючись від моторошного шурхоту крил, луски та пазурів.
Через двадцять хвилин, коли наставник прийшов за ним і розігнав бісенят, хлопчик лежав на тім самім місці. Бідолаху перенесли до його кімнати. Цілу добу потому він не міг нічого їсти. Та поволі отямився й знов узявся до навчання.
Наставник більше ніколи не згадував про цю пригоду. Проте наслідок цього уроку — ненависть і жах, що пробились у його учневі в тій сонячній кімнаті, — задовольнив його.
То був один з найперших Натаніелевих життєвих уроків. Він ніколи й ні з ким не говорив про цю пригоду, але тінь її назавжди затьмарила його серце. Він мав тоді ледве якихось шість літ.
6
Такі потужні магічні предмети, як Амулет Самарканда, мають одну неприємну рису — їх оточує своєрідна аура[16]. Вона привертає увагу не менше, ніж голий на похороні. Я розумів: тільки—но Саймон Лавлейс дізнається про моє зухвальство, як негайно розішле своїх шпигунів на пошуки аури Амулета. І що довше я залишатимусь на одному місці, то певніше хтось із них помітить мене. Хлопець викличе мене лише на світанку[17], тож мені доведеться пережити ще кілька неспокійних годин.
Кого цей чарівник міг послати за мною навздогін? Навряд чи він має під своїм началом багато джинів, яких можна порівняти за силою з Фекварлом або Джабором. Та він напевно спроможний зібрати кодло слабших слуг і відрядити їх на лови. З дрібнотою — на зразок фоліотів — я впораюсь одним своїм кігтем, та якщо вони налетять зграєю — (а я вже добряче натомився) — то мені буде непереливки[18].
Домчавши з Гемпстеда до берега Темзи, я вмостився під карнизом одного покинутого будинку. Почистивши дзьобом пір’я, заходився дивитись на небо. Невдовзі я помітив там сім червоних вогняних куль, що пливли на невеличкій висоті. Діставшись до середини річки, вони розділилися: три кулі рушили далі на південь, дві — на захід, а решта дві — на схід. Я заховався глибше під дах, однак помітив, що аура Амулета посилилася, коли найближча з куль рушила за течією й зникла з очей. Я стривожився. Через кілька хвилин я перелетів на той бік Темзи і влаштувався там на підйомному крані: тут саме зводили багатоквартирний будинок для чарівників середнього достатку.
П’ять хвилин минуло в мовчанці. Вода вирувала, омиваючи брудні палі пристані. Місяць заховався за хмарами. Аж раптом усі вікна покинутого будинку на тім боці спалахнули болісно— зеленим світлом; там почали нишпорити невиразні тіні. Здається, вони там нічого не знайшли, бо світло врешті померкло, перетворилося на серпанок, випливло з вікон і полинуло за вітром. Будинок знову занурився в темряву. Я негайно злетів і стрімко, від вулиці до вулиці, помчав на південь.
16
Будь—яка жива істота теж має ауру. Вона схожа на барвистий ореол довкола фізичного тіла. Насправді ж аура — це найближчий зоровий відповідник запаху. Аури існують на першому рівні, та для більшості людей вони невидимі. Натомість їх чудово бачать деякі тварини (скажімо, коти), а ще джини й деякі обдаровані особи. Колір аури постійно змінюється — відповідно до настрою її власника: за нею легко визначити, чи терпить людина страх, ненависть, скорботу тощо. Ось чому так важко перехитрити джина, якщо ти бажаєш йому лиха.
17
Я радше негайно з'явився б до цього шмаркача і позбувся Амулета. Та чарівники завжди наполягають, щоб ми з'являлись тільки за викликом, у визначену годину. Це рятує їх від усіляких незручностей — аж до фатальних.
18
Навіть чарівники не можуть до ладу розібратися в нашому нескінченному різноманітті. Демони відрізняються один від одного не меншою мірою, ніж, скажімо, слон від комахи чи орел від амеби. Ширше кажучи, можна виділити п'ять головних різновидів демонів, що перебувають на службі в чарівників. А саме (за порядком зменшення їхньої сили): мариди, африти, джини, фоліоти, біси. Є ще й цілий натовп духів, дрібніших за бісів, та чарівники здебільшого не викликають таку дрібноту. Демони ж, могутніші за маридів, нечасто трапляються на землі, бо мало кому з чарівників не забракне сміливості дізнатися справжнє ім'я однієї з цих істот. Проте і для чарівників, і для нас надзвичайно важливо знатись на цій ієрархії, бо це знання частенько може врятувати життя. Скажімо, я — зразковий представник джинів — з певною пошаною ставлюся до рівних собі та вищих за себе, але з фоліотами й бісами довго не морочитимусь.