— Дев’ять? Гаразд. Отже, з наступного тижня ти вивчатимеш магію належним чином. Пан Перселл добре попрацював, давши тобі всі необхідні базові знання. Відтепер ми зустрічатимемось двічі на тиждень. Я почну знайомити тебе з основними засадами нашої роботи. А сьогодні ми закінчимо заняттям з івриту — ти повториш абетку й полічиш від одного до дванадцяти. Починай.
Під наглядом наставника і вчителів Натаніелева освіта хутко посувалася вперед. Він радо розповідав про свої успіхи пані Андервуд і млів від її похвальних слів. Вечорами він дивився у вікно на далеке жовте сяйво, що огортало будівлю Парламенту, і мріяв про день, коли він увійде туди як чарівник, як один з міністрів вельмишановного уряду.
Через два дні після його дев’ятого дня народження, коли він сидів за сніданком, до кухні увійшов наставник.
— Облиш усе й ходи зі мною, — наказав чарівник.
Натаніель пішов за ним до кімнати, що слугувала наставникові бібліотекою. Пан Андервуд зупинився біля широкої полиці, заставленої томами всіх розмірів та кольорів — від оправлених шкірою словників стародавніх мов до зачитаних жовтих книжечок у паперових палітурках із таємничими знаками на корінцях.
— Це твоє читання на три найближчі роки, — сказав наставник, ляснувши по верху полиці. — Коли тобі буде дванадцять, ти муситимеш знати все, що написано в цих книжках. Здебільшого це середньоанглійська, латинська, чеська мови та іврит, хоч є окремі праці коптською — наприклад, серед описів єгипетських поховальних ритуалів. Тут тобі знадобиться коптський словник — ось він. Твоє завдання — все це прочитати. Я не маю часу панькатися з тобою. А пан Перселл і далі навчатиме тебе мов. Зрозумів?
— Так, сер... Сер?
— Що, хлопчику?
— А коли я все це прочитаю, сер, я знатиму все, що треба? Тобто... для того, щоб стати чарівником? Тут так багато всього.
Наставник пирхнув і промовисто підняв брови.
— Озирнися, — звелів він.
Натаніель озирнувся. Біля дверей стояла шафа, що височіла аж до стелі. В ній стояли сотні книжок — товстих, запилюжених, — і, навіть не розкриваючи їх, можна було сказати, що всі вони надруковані дрібним шрифтом у дві колонки. Хлопцеві стало ніяково.
— Опрацюй це все, — сухо сказав наставник, — і тоді ти зможеш чогось досягти. У цій шафі зберігаються описи заклять і ритуалів, потрібних для виклику серйозних демонів. Але ти почнеш у цьому вправлятися тільки тоді, коли матимеш дванадцять років. А доти викинь це все з голови. На твоїй полиці, — він знову постукав по ній, — є всі необхідні тобі підготовчі знання. Поки що цього тобі цілком вистачить. А тепер ходи зі мною.
Вони зайшли до кабінету, де Натаніель ніколи ще не бував. На брудних, невідомо чим заляпаних полицях стояли численні пляшки й пробірки, наповнені різнобарвною рідиною. У деяких пляшках щось плавало: що саме, Натаніель сказати не міг, бо товсте випукле скло пляшок викривляло їхній вміст і робило його химерним та загадковим.
Наставник сів за простий дерев’яний стіл і показав Натаніелеві на табурет навпроти. А потім посунув до хлопця вузьку коробку. Натаніель відкрив її — всередині була пара окулярів. Давній спогад змусив хлопчину здригнутися.
— Бери їх, хлопчику. Вони не кусаються. Отак. А тепер поглянь на мене. Подивись мені в очі. Що ти бачиш?
Натаніель неохоче послухався. Йому дуже важко було дивитись у неспокійні світло—карі очі старого. Думки хлопця ніби заціпеніли. Він не побачив нічого.
— Ну ж бо?
— Е-е... пробачте, але я...
— Подивися на краєчок райдужної оболонки. Що ти там бачиш?
— Е-е...
— Бовдуре! — вигукнув з відчаєм чарівник і відтяг нижню повіку. — Хіба не бачиш? Лінзи, хлопчику! Контактні лінзи! Навколо зіниці ока! Бачиш?
Натаніель придивився знову, й цього разу розгледів довкола райдужної оболонки тоненьке, майже примарне кружальце.
—Так, сер, — охоче повідомив він. — Бачу.
— Нарешті! Ну, гаразд, — наставник зручніше вмостився на стільці. — Коли тобі буде дванадцять років, стануться дві важливі події. По—перше, тобі дадуть нове ім’я, й ти його приймеш. Навіщо це потрібно?
— Щоб демони не дізналися мого імені, даного при народженні, й не здобули наді мною влади, сер.
— Правильно. Ворожі чарівники тут так само небезпечні. По—друге, ти одержиш свою першу пару лінз і носитимеш їх постійно. Вони дозволять тобі дивитися крізь ілюзії демонів. До того часу ти користуватимешся цими окулярами, але тільки з мого дозволу. Й нізащо не винось їх із цього кабінету. Зрозумів?
— Так, сер. А як вони дозволяють бачити крізь ілюзії?
— Коли демони матеріалізуються, вони можуть перейняти всі манери того, кого вдають. І не лише в царстві матерії, але й на інших рівнях буття. Я невдовзі розповім тобі про ці рівні, а зараз не питай мене ні про що... Деякі демони вищого рангу можуть навіть робитися невидимими — їхній підступній винахідливості немає меж. Лінзи — й меншою мірою окуляри — дозволять тобі бачити на кількох рівнях водночас, даючи тим самим змогу проникати крізь ілюзії. Ось, поглянь...