Вищий із тих двох жував курячу ніжку й опирався на меч, трохи коротший за людину середнього зросту. Якби в ньому не відчувалася легка інтеліґентність, то його можна було б прийняти за варвара із центральних пусток.
Його товариш був значно нижчий і від голови до п’ят закутаний у коричневий плащ. Пізніше, коли він заворушиться, можна буде побачити, що рухи його легкі, наче котячі.
За двадцять хвилин пара не промовила майже ні слова, якщо не рахувати короткої та безрезультатної суперечки щодо того, чи неабияк потужний вибух пов’язаний з олійним митним складом, а чи майстернею зачаровувача Керібла. На кін були поставлені гроші.
Ось високий закінчив обгризати кістку й пожбурив її у траву.
— От і пішли всі ті вулички, — сказав він із гіркою усмішкою. — Мені вони так подобались.
— Усі скарбниці, — промовив низенький і задумливо додав: — Цікаво, а самоцвіти горять? Кажуть, вони споріднені з вугіллям.
— Усе золото плавиться і стікає канавами, — сказав високий, наче не чуючи його. — І все вино кипить у бочках.
— Там були пацюки, — сказав його товариш у коричневому.
— Так, не можу не погодитись.
— У розпал літа іншого місця не знайшлося.
— І з цим теж. Проте неможливо побороти відчуття, що…
Він замовк, але враз прояснів.
— Ми ж були винні Фредору з «Багряної п’явки» вісім срібняків, — промовив він.
Низенький кивнув.
На якийсь час вони обидва позамовкали, бо ціла серія нових вибухів врізалася червоною смугою в досі темну частину найбільшого міста світу. Першим ворухнувся високий:
— Ласко.
— Що?
— Цікаво, хто це почав?
Невисокий мечник, відомий як Ласка, не відповів. Він спостерігав за дорогою в червоній заграві. Мало хто йшов тим шляхом, бо назадня брама впала однією з перших під зливою розпечених жарин.
Однак зараз звідти наближалися двоє. Ласка зірко бачив у мороці та напівтемряві, тож одразу розрізнив постаті двох вершників і ще якусь низеньку звірину позад них. Безсумнівно, то втікає якийсь багатий торговець із тим своїм скарбом, що вдалося похапцем зібрати. Ласка так і сказав своєму товаришу, а той зітхнув.
— Розбійництво нам не дуже пасує, — сказав варвар, — але, як ти кажеш, часи зараз важкі і як собі постелиш, так і виспишся.
Він перехопив меч і, коли наблизився передній вершник, вийшов на дорогу, при цьому піднявши руку та зашкірившись, розраховуючи, що так матиме незагрозливий вигляд.
— Перепрошую, пане, — почав він.
Вершник стримав коня й відкинув каптур. Високий глянув на обличчя: у плямах від поверхових опіків і з попаленою бородою, від якої полишалися тільки пучки. Навіть брів не було.
— Відчепися, — сказало обличчя. — Ти ж Бравд Центроземець, так?
Бравд зрозумів, що проклацав ініціативу.
— Іди собі, гаразд? — сказав вершник. — У мене просто нема на тебе часу, розумієш?
Він роззирнувся довкола й додав:
— Це також стосується і твого вошивого товариша-тінелюба, де б він не ховався.
Ласка підійшов до коня й уважно поглянув на розкуйовджену постать.
— Йой, та це ж чарівник Буйвітер, хіба ні? — промовив він захопленим тоном, а сам запам’ятав його опис своєї персони до пізнішої відплати. — Я ж думаю, що голос знайомий.
Бравд сплюнув і сховав свій меч. З чарівниками переважно не варто було бабратися, бо вони рідко коли мали хоч якісь цінності.
— Забагато балакає, як на дешевого чародія, — пробурмотів він.
— Та ти ж нічого не розумієш, — утомлено мовив чарівник. — Мені від тебе так лячно, що аж волосся дибки, просто зараз я ще перебуваю під впливом надмірного жаху. Себто, коли я оговтаюся, то буду в змозі боятися тебе належним чином.
Ласка вказав у напрямку охопленого пожежею міста.
— Ти пережив оте? — запитав він.
Чарівник тернув по очах червоною обсмаленою рукою:
— Я був там, коли все почалося. Бачите отого? Що позаду?
Він вказав назад на дорогу, де його супутник і досі до них доїжджав таким способом верхової їзди, за якого кожні кілька секунд випадають із сідла.
— Ну, — сказав Ласка.
— То він наробив, — просто мовив Буйвітер.
Бравд і Ласка глянули на постать, яка тепер стрибала дорогою, застрягши однією ногою у стремені.
— Це палій, так? — видобув нарешті слово Бравд.