Сніг хрустів під чобітьми, над головою чорніло небо. Вальтер підійшов до станційної зали. Солдати сиділи і стояли, утворюючи півколо. В центрі сидів молодий чорнявий чоловік у цивільному і щось запально промовляв, енергійно жестикулюючи руками. Вальтер, не помічений солдатами, тихо наблизився до натовпу. Тепер він чув слова невідомого чоловіка. Ці слова були прості й переконливі. І навкруги від них все ставало простим і зрозумілим. Солдати знов відчували, що вони, прості робітники й селяни, обдурені капіталістично — монархічною брехнею, вони вже не були німцями, баварцями, саксонцями, гесенцями, вони згадали про свою належність до всесвітньої нації пролетарів і про свій обов’язок перед нею, про майбутню світлу владу робітників, яка зараз закладається тут, але скоро пошириться й на батьківщину Великого Пролетарського Мудреця. Солдати похмуро кивали, слухаючи переконання, що саме їм належить розправитися з буржуазно — дворянськими офіцерами у своїх лавах і нести полум’я Революції додому.
Чоловік у цивільному не встиг докінчити промову, — короткий наказ Вальтера примусив кількох солдат і фельдфебеля неохоче підвестися й потягнути його до одного з порожніх помешкань вокзалу. Там агітатора зачинили, а фельдфебель залишився на варті. Переконавшись, що його наказ виконаний, Вальтер вийшов із зали. За спиною панувала напружена мовчанка…
Наталка роздяглася й лягла в ліжко. Втомлене тіло поступово розслаблялося, ноги після довгого переходу нестерпно боліли. Кімната поступово розпливалася, і Наталка поринула в сон. Їй снився весняний ліс, Анджей і рідний дідусь. І хоча вона знала, що жах ховається десь поряд і готовий вистрибнути, але в цьому сні було дуже багато спокою, набагато більше, ніж за останні роки.
Вальтер зайшов до кімнати — м’яке місячне світло з вікна заливало її сріблом. Дівчина спала. Вальтер тихо зняв шинель і кітель, поклав ремінь з «парабелумом» на стіл, стяг чоботи. Його перебування в Україні закінчувалося. Він намагався зрозуміти, що відбувалося тут за останній рік. Старий розпорядний світ розлітався на очах. Замість нього вирвалося щось страшне й незбагненне у своїй диявольській міці. Він згадав агітатора. Як сталося, що його солдати майже відразу потрапили під вплив примітивних і безглуздих і цього миршавого чоловічка з гарячкуватими й суєтними рухами?
Вальтер відкинув ці думки. Нарешті він відчув, що може трохи відпочити. Офіцер сів на край ліжка. Дівчина поряд спала і спокійно дихала. Густі пасма чорного волосся темніли на подушці. Вальтер обережно провів долонею по рожевій щоці. Пальцями відчув теплий подих. Його захопила гаряча хвиля ніжності. Він нахилився й поцілував її в розкішне волосся. Дівчина потягнулася, не розкриваючи очей, та лягла навзнак. Вальтер нахилився над нею і, відхиливши ковдру, м’яко торкнувся тендітної шиї, відчувши пульсуючу жилку, провів рукою по оголених ключицях. Вальтер заплющив очі й несподівано для самого себе провалився в глибокий сон. Зі сну його висмикнув галас і сухий звук пострілів. Гостре відчуття наростаючої небезпеки примусило Вальтера, немов у лихоманці, натягнути чоботи і схопитии ремінь з пістолетом. Двері різко відчинилися — і Ганс влетів до кімнати, захлинаючись від крику, що солдати вчинили заколот, фельдфебель забитий і юрба йде сюди.
Накинувши кітель на плечі, Вальтер кинувся до дверей, ті майже зіскочили з завіс від удару — у проймі обличчям вперед з’явився Гофман. Голова його звісилася на бік, і з обох кутів рота текли тонкі цівки ще теплої крові, — два гостряки багнетів стирчали з грудей, просякнутих кров’ю. Підкинуте багнетами, тіло Гофмана впало біля ніг Вальтера. Той відскочив назад і озирнувся, — дівчина сиділа, втиснувшись у стіну, у її очах застиг переляк. У кімнату ввірвалися солдати. Від них віяло холодом і смертю. Вальтер смикнув за кобуру «парабелума», але удар прикладом у груди кинув його на підлогу. Захлинаючись і хропучи, Вальтер підняв очі — над ним стояв агітатор. Носок тяжкого чобота вдарив офіцера прямо в обличчя. Крізь різкий біль Вальтер почув розпачливий зойк і зрозумів, що кричала дівчина.
Наталка усвідомила, що жаху вдалося знову увірватися в її життя. Вона бачила, як Вальтер упав біля мертвого Гофмана, і як солдати почали бити його й Ганса з несподіваною люттю. Наталка інстинктивно кинулася до Вальтера, намагаючись врятувати, закрити своїм тілом. Її схопили за плечі й кинули знов на ліжко. Перед нею виникло обличчя. Жах набув свого конкретного втілення. Пронизливий погляд великих чорних очей, тяжке смердюче дихання, краплі поту раптом нагадали забуту моторошну подію, яка колись зламала життя їй та її близьким. Наталка несамовито закричала — і жорсткий ляпас обпік її лице. Агітатор глянув на солдатів і закричав про шльондр, які розважають офіцерів, поки солдати гниють у окопах. Агітатор ще раз вдарив дівчину й роздер сорочку на її грудях. Тепер прийшов час розрахуватися за все. Солдати схвально заревли. Нехай і цей офіцер, якому вони так вірили, а він тільки робив їх слухняними пішаками в імперіалістичних іграх, подивиться, як відновлюється справедливість.