За неисполнение плана хлебозаготовок и саботаж запретить ввоз продовольствия в следующие районы и станицы Кубанского округа Северо — Кавказского края…
Далі йшов довгий перелік, у середині якого була і його станиця. Раптом на Кожуха з дерева, замість учнівської дошки, глянув чорний череп з широким білим оскалом.
Кожух повернувся, скинув з обличчя башлик і, не криючись, пішов до задвірки.
Два червоноармійці, ліниво перемовляючись, сиділи на довгій дерев’яній колоді біля комори. Час від часу вони поглядали на хату, з якої долітали крики й музика. Тоді в голосах солдат з’являлися нотки неприхованої заздрості. Зненацька задвірка різко розчахнулася і — прямо на них швидкою ходою пішов чоловік у черкесці з гвинтівкою в руках. Отетерені червоноармійці на мить застигли від такого нахабства й відразу розплатилися за свою самовпевненість переможців. Перший отримав блискавичний удар прикладом у обличчя і ще падав, як другий вже лежав, притиснутий карабіном за горлянку. Переляканий солдат побачив несамовиті очі й почув:
— Скільки їх там?
Тиск трохи зменшився й червоноармієць прохрипів придушено:
— Шестеро…
Кожух жорстко вдарив гвинтівкою, пролунав хруст. Менше хвилини йому вистачило, щоб заховати трупи і причаїтися за стіною комори. Незабаром з хати донеслося владне і презирливе:
— Ей, председатель, дуй за самогоном!
Грюкнули двері, і на подвір’я вискочив приземкуватий чоловік, який стрімко кинувся до хвіртки. Кожух миттєво заступив йому шлях, не піднімаючи зброї:
— Як справи, Михайле?
Чоловік зупинився, немов прибитий громом. Кожух мовчки дивився на нього. Маленькі очі Заброди на товстому обличчі розширилися від переляку, руки безсило впали. Кожух спокійно промовив:
— У Лавріна совісті хватило до нас перейти. А ти тут і далі «світле життя» будуєш?
— Кожух, ми ж як брати були…
— Були та сплили, закінчилося наше братство.
Заброда з ненавистю кинув:
— Ти, петлюрівська контра! — і кинувся на Кожуха. Карабін відлетів. Вони впали на землю й покотилися, хропучи. Відгодований председатель, який був набагато важчий за Кожуха, опинився зверху, товсті пальці вчепилися в горлянку сотника. Кожух відчув густий сморід перегару, в очах спалахнули червоні плями. Кожух однією рукою уперся в слизьке від поту підборіддя Заброди і, втрачаючи сили, ледь зміг вихопити кинджал. Заброда спробував перехопити його руку, але не встиг, — блискуче лезо м’яко ввійшло йому під серце. Заброда охнув і звалився на землю. Хитаючись, Кожух піднявся, відчуваючи, що сили покидають його, — іскра життя, подарована йому повстанцями, згасала. Кожух зчепив зуби й підняв карабін. Сухо клацнув затвор, заганяючи патрон у магазин. У хаті хтось затягнув: «Гори, гори, моя звезда…»
Кожух різко видихнув і зайшов усередину. Після нічної темряви очі його різонуло яскраве світло декількох гасових ламп. Посередині просторої світлиці стояв довгий стіл, заставлений тарілками та пляшками, у куті тріщала платівка патефона. За столом сиділо кілька людей у шкірянках і військових гімнастерках з «ромбами». Серед них його око відразу вловило людину в цивільному. Очі ховалися за блискучим пенсне, спітніле обличчя світилося самозадоволенням, рот кривився багатозначною посмішкою. Тяжко переводячи дихання, Кожух застиг. Військовий, який сидів найближче, здивовано піднявся й пішов йому назустріч:
— Ты кто та…, — він не встиг договорити, Кожух схвату вистрілив йому в роззявлений рот. Від пострілу впритул голова розлетілася на червоні шматки, які дощем хлинули на стіл з їжею та обличчя присутніх. Зчинився галас, військові й гепеушники заметушилися, хапаючись за зброю. Трьох Кожух застрілив на одному диханні, четвертий встиг вихопити револьвер і вистрілити. Постріли гримнули одночасно. Гепеушник з пробитим черепом відлетів до вікна, а Кожух відчув удар в правий бік. Він відкинув порожній карабін і, спершись на стіл, витягнув з кобури маузер. У світлиці запала тиша, тільки в куті продовжував тріщати пошкрябаною платівкою патефон. За вікном чулися крики і постріли. Хтось несамовито кричав: