Гоголь підвівся, кивнув мені на прощання й тяжкими кроками вийшов з кімнати. Більше я його не бачив…
…Я буду чекати ще довго. Надія живе в мені. Але вона слабшає з кожним незнайомим відвідувачем кав’ярні. Коли її залишиться зовсім мало, я піду до своєї кімнати і зберу речі. Візьму в Академії відпустку й відправлюся на польсько — совєтський кордон. Уночі перейду його і проберуся до чорного отвору посередині руїн монастирського подвір’я. І я знаю, що зустріну там.
Донецьк. Березень — вересень 1999 р.