Умер товариш Сталін...
Ранок сонячного морозного дня. Поспішають на роботу робітники, службовці. Змахує сльозу кожен відкрито, не ховаючись. Звисають біля входів державні прапори, обрамлені скорботним трауром.
Сталін умер.
Чотири дні лежав Вождь, вражений страшною недугою, і сотні мільйонів людей, затамувавши подих, чекали: опритомніє, розплющить очі, заговорить...
Ні, не опритомнів.
Легше за все — плакати. Але навіть плакати будемо, тісно зімкнувши осиротілі ряди.
Невблаганні, страшні слова — вмер Сталін... — пролунали над усією землею, задрижали в телеграфних дротах, жалобою переписали шпальти газет. Ті страшні слова зворушили весь світ.
...Але ніщо не зломить живого сталінського духу, не послабить залізної єдності мільйонних лав борців за справу побудови комуністичного суспільства.
Ім’я Сталіна безсмертне полум’яніє на наших славних прапорах, що майорять над нашою країною, надземною кулею. Ще вище піднесемо ці прапори у нашому непереможному поступі до комунізму.
У ці березневі дні 1953 року всі трудящі світу стають на почесну вахту жалоби. Помисли і серця трудящих всієї земної звернені до славної партії Леніна-Сталіна, яка веде народи нашої Вітчизни по шляху, вказаному Леніним і Сталіним.
Ще тісніше згуртуємо свої лави навколо партії Леніна-Сталіна, подвоїмо нашу енергію, станемо залізною стіною на захист наших великих завоювань, здобутих під керівництвом мудрого Вождя товариша Сталіна.
З нами Сталін!
З нами його безсмертна мужність, його всеперемагаюча мужність, ясна сила його генія. З нами велике вчення Маркса — Енгельса — Леніна — Сталіна.
Його ім’я горить на прапорах. Із нами він — з народом на будовах — безсмертний і живий поміж людьми, на всій землі, в усіх народних мовах не згасне ім’я Сталіна...
Застыла земля от жестокой вести, от беспредельной скорби й боли. Все мы, товарищи, с партией вместе верные сталинськой воле.
Хіба у це повірить можна, щоб Сталіна здолала смерть? Його діяння й слово кожне життям наповнені ущерть. Ні, Сталін з нами! Сонце чисте не затулити хмарам тьми. У цілім світі комуністи — це Сталін! Сталін — це всі ми!
Трудящі люди в невимовнім горі, на серця туга впала, як гора, але тверді ми будем і суворі, — Народний Вождь — ніколи не вмира! Бо партія і Сталін — невмирущі, бо партія і Сталін — це одно!
Друзі мої, друзі з усієї землі, знаю, народів серця нині в великій печалі. Спільні в нас горе важке і пекучі жалі, вмер наш керманич, великий, улюблений Сталін.
Тяжке горе спіткало нас, весь радянський народ, передових людей всього світу. Тяжке таке горе, що його не збагнеш, не вміщається в голові ця страшна думка.
Намагаєшся усвідомити те, що скоїлося. Тягар величезної втрати давить на мозок, на плечі. Розумієш — Сталін з нами, завжди, віками буде з народами, як вождь, учитель, батько — Людина. Але ж тяжко подумати, що він не скаже свого ясного слова, не посміхнеться теплішою від сонця батьківською усмішкою, як це міг робити тільки він один...
Робітники говорили про свою безмірну печаль і тугу за великим Сталіним, але в слова печалі, як квіти у вінок, вони вплітали гарячі слова про те, що житимуть і працюватимуть так, як вчив їх Сталін.
Велике, мужнє, молоде. Ідуть колони, і здається, що й він незримо з нами йде. Знамена, трауром повиті, з колон здіймаються в блакить... Ні, він невмер! Він буде жити, допоки людство буде жить!