Тісніше ряди, дорогі товариші, дорогі друзі!
...Він пішов од нас, але ні, не зайшло над полями, заводськими димарями і новобудовами радянської землі сонце сталінського генія. Воно вічно сіятиме, освітлюючи нам шлях до майбутнього. Під цим немеркнучим сонцем буйно ростимуть і підніматимуться вгору на просторах милої Вітчизни заповідані нам великим вождем невмирущі сходи комунізму.
...Сталін — це життя. Сталін — це рух вперед. І допоки є земля, допоки є на ній люди, — не зникне пам’ять про великого борця за щастя народу.
Люди, братья! Сталий жив! Он — с нами. Он — во всем, чем Родина светла, партии дела — его дела. Пламя в сердце — Сталинское пламя. Жизнь его народной жизнью мерьте; Сталий вечно с нами. Он — сильнее смерти.
...Ми клянемось Вождю, що будемо високо тримати прапор, який він ніс. Ми клянемось Учителю, що будемо вірно оберігати його вчення. Клянемось Керівникові, що твердо і впевнено підемо по вказаному ним шляху.
І клянемось Людині, клянемось цим улюбленим, дорогим очам, що згасли, цій усмішці, якої вже не буде, цим застиглим і нерухомим рукам, що до останнього подиху зберігатимемо в серцях любов до нього, що виростимо у ній підростаюче покоління, наших дітей і внуків, котрим уже не бачити його живим. Щоб вона світлим, незгасним полум’ям зігрівала їхні серця. Любов глибока, вірна і вічна, любов до найдорожчої людини на землі, яка відійшла, але яка залишиться з нами назавжди.
Наш родимый, ты с нами. В каждом сердце живешь, дыша. Светоносное наше знамя, наша слава, наша душа.
Очі й серця сотень мільйонів передових людей світу прикуті в ці дні до священної труни, до повитого жалобою Колонного залу, до засмученої Москви. Несподівано перестало битися серце того, чиє життя не скінчиться ніколи, бо Сталін — це вічність, безсмертя.
Я на портрет його дивлюсь щоденно... Пишу, працюю за своїм столом, беру для себе силу і натхнення, вдивляючись в іскристі очі темні, у сивийу над лагідним чолом.
...В підкоренні Дніпра, в красі будови — скрізь, де народів трудиться сім’я, його ми бачимо обов’язково... Коли поет шукає в пісні слово, йому натхнення — Сталіна ім’я!
Велике горе у маленькім місті — на площах, вулицях лягає тінню в ці скорботні дні. В Ельбруса не запитують, чому він повитий в чорну, жалібну кайму, і вітра, що ридає поміж сосен, я не питаю в час оцей: — Чому? Я не питаю хлопчика малого, чому він проліски так рано рве, чому? Я не тамую болі свого серця, мовчу, бо зрозуміло все йому.
...Там, де підвівся пам’ятник Вождеві, вінки осяять сонце поспіша. Між них і проліски ясні, неначе ясна і чиста хлопчика душа.
...Втілення образу Й. В. Сталіна в драматургії— це перше, чого чекають від працівників літератури діячі радянського театру. Майстерність актора, покликаного збуджувати у глядача хвилю емоцій — це один із найкращих шляхів для увічнення дорогих і рідних рис Й. В. Сталіна в пам’яті людей.
День минає за днем, а все не хочеться вірити в те, що сталося.
Незмірно глибоке наше горе. Вмер великий Сталін, найрідніша людина для кожного з нас. На ленінському Мавзолеї поруч з ім’ям генія пролетарської революції і основоположника Радянської держави з’явилося друге ім’я — ім’я геніального соратника Леніна, найвидатнішого полководця усіх часів, великого зодчого комунізму.
...Образ великого Сталіна вічно житиме в серцях народів. Центральний Комітет нашої монолітної парти твердо й несхитно тримає прапор комунізму, прапор миру.