Великий полководець і стратег товариш Сталін розгадав задум стратегічного плану німецького командування. Це хороше показано на податку фільму. В Кремлі, в кабінеті товариш Сталін зосереджено і вдумливо вдивляється в карту, оглядає поле битви, яка розгорнулася влітку 1942 року.
— Ясно, вони йдуть на Сталінград, — говорить товариш Сталін Василевському. — Вдруге нам доводиться відбивати натиск ворога на це місто.
— Надзвичайно важливий стратегічний пункт, — відповідає начальник Г енерального штабу Василевський.
— Віддати Сталінград, — продовжує товариш Сталін, — це значить, віддати противникові всі переваги, зберегти — значить зв’язати руки противникові, створити загрозу його комунікаціям.
Далі глядач бачить, як товариш Сталін, творець найпередовішої в світі радянської військової науки, сталінської стратегії і тактики, вказує на слабкі сторони німецького плану взяття Сталінграда.
— А фланги в них розтягнуті, товариш Василевський, — зауважує Сталін. — Цього не слід забувати.
Механізовані армії Готта і Паулюса лише націлилися, почали прориватися до вигину Дона після липневого прориву Південно-Західного фронту, а товариш Сталін вже віддає наказ про оборону Сталінграда, щоб виграти час і знекровити противника, про посилення фронту Клетська — Серафимович. Вже тоді Головнокомандуючий Радянської Армії обмірковував свій план контрнаступу і розгрому ворога.
Воля Верховного Головнокомандуючого передається військам. На Дону, який німецькі генерали збиралися форсувати з ходу, зав’язуються важкі кровопролитні бої. В час, коли наші армії, обороняючись, повільно відступають, Сталінград готується до оборони.
...Багатомільйонний радянський глядач безмірно вдячний видатним майстрам кіномистецтва — творцям цього величного фільму за їх прекрасний, натхненний труд, і особливо ця подяка артистові О. Дикому, який блискуче відтворив дорогий і рідний нам образ нашого великого Вождя.
...І кажуть, що Сталін ту люльку курив, як думав про план п’ятирічний, коли у натхненні він смуги лісів на карті накреслив величні. І нібито з люльки димок запашний пливе над Союзом безкрайнім, мов хмарка медова дощем з вишини спада на поля урожайні. І думає Сталін в московські/й Кремлі про нашу мету благородну, І створює радість людську на землі І стверджує щастя народне.
Коли зведені багатотисячні самодіяльні хори заспівують "Пісню про Сталіна", її стократ могутнішим хором підхоплюють усі присутні. І пісня про великого вождя в єдину чудесну симфонію зливає десятки тисяч голосів, настроює на єдиний лад биття сердець.
...Українські поети пишаються тим, що на цих народних святах співають все більше й більше створених ними пісень, що багато пісень, написаних на тексти П. Тичини, В. Сосюри, М. Рильського, М. Бажана, А. Малишка, І. Неходи, С. Воскрекасенка, П. Воронька, О. Ющенка, В. Бичка та багатьох інших поетів, які плідно працюють у цій галузі, стали справді народними Піснями.
Іван Франко добре знав одвічні мрії та прагнення українського народу до возз’єднання і сам боровся за те, щоб наблизити світлий довгожданий день цього возз’єднання. Він мріяв простой час, "коли органічно від кореня розвинуться і розцвітуть всі частини великого східнослов’янського племені".
Перекликаючись із думками Івана Франка, з далекого заслання лунав голос Павла Грабовського — поета-борця, який все життя віддав за те, "щоб Русь порізнена устала з-під віковічного ярма і квітом повним розцвітала у згоді з ближніми всіма".
Вікові сподівання українського народу збулися. Вони збулися завдяки партії більшовиків і мудрому керівництву товариша Й. В. Сталіна, який невтомно піклується про щастя народів нашої Батьківщини. Нове щасливе життя кипить тепер на безмежних просторах нашої Вітчизни.
...Всі відчули, що Сталін поруч, між солдатів своїх стоїть, він спрямовує вгору, вгору наш орлиний, сміливий політ.