В останні роки написані політичні біографи багатьох історичних діячів: Цезаря, Наполеона, Черчіля, де Голя, інших осіб, які назавжд и залишилися на поверхні килима історії. У нас не вважають негожим, незручним, зокрема, видавати книги навіть про таку зловіщу антилюдину, як Гітлер. Але біографії Й. В. Сталіна нема. А за кордоном написані про нього десятки книг. Цю прогалину в нашій країні сьогодні заповнюють численні художні й історичні публікації про окремі грані, сторони діяльності цієї людини, їх поява демонструє ефект дощу після довгої посухи. Безумовно, будуть ще серйозні дослідження істориків про Сталіна, як і про Бухаріна, Хрущова, Брежнєва, інших діячів партії і держави.
Одна з причин такої цікавості полягає в тому, що життя Сталіна, за історичними мірками, обірвалось нещодавно, менше чотирьох десятиріч тому, а значить, його доля близько причетна до доль нині сущих, їх близьких попередників.
...Праця для Володимира Ілліча була життям, неробство означало смерть.
21 грудня Ленін з дозволу професора Форстера диктує Крупській листа Троцькому, висловлює своє задоволення рішенням Пленуму ЦК РКП(б) щодо питання про монополію зовнішньої торгівлі, пропонує провести постанову про порушення на партійному з’їзді питання про зміцнення зовнішньої торгівлі і про заходи щодо поліпшення її проведення, оголосити цю його пропозицію на комфракції з’їзду Рад.
Після цього Сталін, довідавшись про цього листа, грубо облаяв Крупську по телефону і погрожував їй Контрольною комісією за те, що вона записала під диктовку названого листа. У зв’язку з цим Н. К. Крупська 23 грудня 1922 року направила Л. Б. Каменеву наступного листа:
"Лев Борисович, з приводу коротенького листа, написаного мною під диктовку Волод. Ілліча з дозволу лікарів, Сталін дозволив собі вчора щодо мене найгрубішу вихватку. Я в партії не один день. За всі 30 років я не чула ні від одного товариша жодного грубого слова, інтереси партії та Ілліча мені не менш дорогі, ніж Сталіну... Про що можна і про що не можна говорити з Іллічем, я знаю краще будь-якого лікаря, оскільки знаю, що його хвилює, що ні, і в усякому разі краще Сталіна... Я теж жива, і нерви перенапружені у мене до краю. Н. Крупська".
Надія Костянтинівна відразу нічого не розповіла Леніну про цей факт. Так що він ніяким чином не міг вплинути на ту характеристику Сталіна, яка дана в запису від 4 січня 1923 року. Лише на початку березня 1923 року Ленін довідався про те, ідо сталося, і продиктував листа Сталіну:
"Шановний т. Сталін!
Ви мали грубість покликати мою дружину до телефону та облаяти її. Хоча вона Вам і висловила згоду забути сказане, тим не менше цей факт став відомий через йеї ж Зінов’єву і Каменеву. Я не збираюсь забувати так легко те, що проти мене зроблено, а нічого й говорити, що зроблене проти дружини я вважаю зробленим і проти мене. Тому прошу Вас зважити, чи згодні Ви взяти сказане назад та вибачитись, чи надаєте перевагу порвати між нами взаємини.
З повагою Ленін.
5-го березня 1923 року".
Сталін, як писала пізніше М. І. Ульянова в своєму листі президії липневого (1926 року) Об’єднаного пленуму ЦК і ЦКК ВКП(б), на якому було порушено це питання, вибачився.
Заслона найкоротшої ночі накрила столицю. Трудова Москва тривожно спала. Лиш деінде, в будинках наркоматів, Генштабі, велетенській коробці на Луб’янці, крізь зашторені вікна пробивались слабі проблиски світла. Політбюро, наркоми, воєнне керівництво, як завжди, чатували. Й. В. Сталін після кількох нарад з військовими поїхав на дачу раніше звичайного, десь близько другої години ночі. Перед цим він ще раз обговорював з Молотовим ситуацію на кордоні. Вона була грозовою, але тим не менше обидва сподівались, що найгіршого не станеться.
В останні два місяці напередодні війни Сталіну надійшло багато повідомлень, сигналів, інформації про відверту підготовку Німеччини до нападу на СРСР. Попередження надходили по лінії розвідки, дипломатів, друзів Радянського Союзу... Сталін, порадившись з Молотовим, вирішив перевірити реакцію Берліна на ці факти. Було вирішено підготувати Заяву ТАРС з прозорими докорами щодо дотримання Німеччиною умов пакту (про ненапад — М. М.). Чотирнадцятого червня заява, яка фактично закликала Німеччину приступити до нових переговорів щодо двосторонніх відносин, була опублікована.
Цього ж дня Гітлер, уже знаючи про Заяву, провів з командуючими групами армій, арміями останню нараду щодо практичної реалізації плану "Барбароса".