1929 рік... Настає пора звинувачення в помилках Бухаріна, Рикова, Томського. На цей час уже не тільки партійний апарат, але й каральний також надійно перебувають в руках Сталіна. Проте зверніть увагу: розкритиковані і виведені з Політбюро керівники не репресуються (окрім висланого з країни Троцького). їм дають можливість доволі активно працювати, виступати в пресі і т. д. — правда, за умови, якщо вони визнають свої помилки і "правоту партії" (тобто того ж Сталіна). Що вони і вимушені робити. І даремно сьогодні дехто докоряє їм за це. Адже існує для них таке святе поняття, як "партійна дисципліна. Піти "проти партії" їм заважає вся їхня доля, все їхнє життя, віддане зміцненню партії і справи, за яке вона бореться. Асоціюючи свій образ з партією, Сталін знаходить незвичайно могутній засіб впливу на всіх її членів. Як би там не було, тактика його присипляє пильність решти керівників, його терпимість до переможених полегшує опору на інших.
Але вже в ці роки, після смерті Дзержинського, "любитель гострих страв" (за влучним виразом Леніна) заохочує надумані процеси проти "Промпартії, арешти вчених-аграрників типу Чаянова і т. д. Гинуть від беззаконної розправи і голоду сотні і сотні тисяч селян. Багато в партії незгодних і незадоволених, але "в цілому" вона уже "за", що й фіксується в 1934 році "з’їздом переможців". Робить свою справу диктат одної людини замість диктатури класу.
Треба визнати, що Сталін опирається тепер, окрім, звичайно, Молотова, Кагановича і нового (після загадкової смерті Фрунзе) наркома оборони Ворошилова, також на Кірова, Орджонікідзе, Рудзутака, Косіора, Чубаря, Постишева, Андреева, Жданова, Шверника, Мікояна, Затонського та багатьох і багатьох інших. Останній з перерахованих, проте, разом з Кагановичем знав правду про результати виборів ЦК на XIII з’їзді, але не повідомив її делегатам, а взяв участь в фальсифікації підсумків голосування проти Сталіна (289 з 292 бюлетенів "проти" було вилучено!).
...Сьогоднішня гласність щодо історії, переоцінка ряду її етапів і ролі особистостей в ній — результат прагнення нашого суспільства до пізнання правди... Правда потрібна не для того, щоб тільки когось опорочити, тим паче з кимсь звести рахунки, а когось вознести в ангели.
Ангели населяють небеса, та й то лише на іконах, а не живу історію людей. Ми пильно вдивляємося у власну історію, щоб знати точно, чого нам треба позбутися. Позбутися остаточно й безповоротно.
Е. І. У вашій статті "На першому етапі війни", опублікованій в журналі "Коммунист" (19, 1988), мене зацікавила думка про те, що ні в одній галузі людської діяльності не стоїть так гостро питання про якісь керування людьми, як у збройній боротьбі. Історичний досвід показує, якою велетенською трагедією для країни під час війни оберталась некомпетентність стратегічного керівництва.
Згадаємо думку Енгельса з приводу італійської війни 1859 року. У битві під Сольферино молодий, але хвалькуватий австрійський імператор Франц-Йосиф раптом загордився, що він може не гірше військових-професіоналів приймати рішення і керувати арміями в ході битви. "Австрійські війська, — наголошував Енгельс, — переможені не союзниками, а глупотою і бундючністю їх власного імператора".
М. П. Я відчуваю, куди ви хилите... На жаль, Й. Сталін склав про себе високу думку, що є великим полководцем. Але він не мав професіональних воєнних знань, не володів відчуттям передбачення. А без цих якостей полководець немислимий.