Е. І. У біографії Сталіна його діяльність в роки громадянської війни в Царицині висвітлювалася таким чином: "Залізна воля і геніальна прозорливість Сталіна відстояли Царицин, не дали білим прорватися до Москви".
М. П. Почнемо з того, що в суворі роки громадянської війни В. І. Ленін не побоявся покликати на службу в Червону Армію близько 60 тисяч офіцерів і чиновників колишньої царської армії. Це було сміливе і мудре рішення. Командуючим Південним фронтом було призначено колишнього царського генерала П. П. Ситина...
29 вересня 1918 року він прибув до Царицина разом з членом Реввоєнради республіки Мехоношиним і командуючим 9-ю армією Єгоровим. На ранок відбулося засідання реввоєнради Південного фронту, до якого, крім Ситина, входили його помічник Ворошилов, Сталін і голова Царицинської ради Мінін. На першому ж засіданні реввоєнради Ситин пред’явив свої повноваження, де прямо вказувалось, що йому надається повна влада щодо ведення операцій і що в оперативні розпорядження командуючого ніхто не повинен втручатися.
Але Сталін, Мінін та Ворошилов вважали, що операціями фронту треба керувати колегіальне (всім разом). Мехоношин поїхав у Балашов для переговорів з Москвою, а Сталін 1 жовтня скликав нове засідання ревоєнради. На цьому засіданні — на третій день перебування Ситина в Царицині! — порушується рішення про відлучення Ситина від посади командуючого і призначення на цю посаду Ворошилова.
Репресії щодо військових спеціалістів за ініціативою Сталіна, який перебував там у ролі керівника продовольчої справи на Півдні Росії, набули широкого розмаху. Почалася терористична "баржова політика" — розстріли військспеціалістів на плавучих баржах-тюрмах. До числа ворогів був зарахований навіть видатний воєнний вчений, колишній російський генерал Снесарєв, військовий керівник Північно-Кавказького військового округу.
Е. І. Тоді, 1918 року, Снесарєв врятувався дивом, але всі вони — і Ситин, і Снесарєв, і Мехоношин, котрий немало доклав зусиль, щоб виправити становище під Царициним, були репресовані в 1930 році, після процесу над міфічною "монархічною організацією" воєнспеців...
— Іноді пишуть, що Сталін в кінці 20-х років перейняв троцькістські концепції будівництва соціалізму і навіть, як висловлюються деякі публіцисти, "перетроцкісти в троцькістів".
— Широке розповсюдження подібних думок характерне. Це один із розхожих постсталінських стереотипів: прагнення перенести відповідальність за насильство над селянами, за створення репресивного механізму влади та багато чого іншого зі сталінського керівництва (Сталін, Молотов, Каганович, Орджонікідзе, Куйбишев, Мікоян, Андреев та інші) на Троцького і загалом "лівих". Проте між самими лівими концепціями переходу до соціалізму, при всій їх неприйнятності, і сталінською практикою була принципова різниця. В основі підходу "лівих" до пошуку вирішень соціально-економічних проблем перехідного періоду лежали все-таки намагання збагнути, привести в дію якісь-то об’єктивні умови і засоби максимального прискорення індустріального розвитку країни. Що ж стосується сталінського керівництва, то воно просто ігнорувало ці умови, не рахувалось з об’єктивними законами, без хитань ішло на будь-які засоби. При цьому ідеї позичались і "справа", і "зліва"... Отож не будемо забирати у Сталіна та його групи право на авторство насильницької експропріації щодо селянських мас.
...Є підстава вважати, що Троцький в роки його активної діяльності в партії (1917-1924 рр.) не був ворогом революції і соціалізму. Але він уже тоді був ворогом Сталіна. Не можна не віддати належне Троцькому: він не зламався, як багато хто, перед диктатурою Сталіна. До кінця своїх днів він з повагою ставився до Леніна. Але... Троцький любив себе більше в революції, ніж саму революцію. Витоки його трагедії не стільки в боротьбі зі сталінізмом, скільки в боротьбі зі Сталіним, у боротьбі за владу.
...Поки Сталін зміцнював своє єдиновладдя, Троцький поневірявся по світу. Принцеві острови в Мармуровому морі, Франція, Норвегія і, нарешті, Мексика... Спочатку Троцький сподівався на скоре повернення до Союзу, вірив, що Сталін протримається недовго. Йому здавалось, що інтелектуальні вади, безкультур’я, промахи, грубість і хитрість Сталіна настільки очевидні, що вони самі собою повинні генерувати чергову опозицію, породжувати все нових і нових супротивників генсека. Знову, в котрий раз; Троцький помилився.