Нині робляться спроби перекласти на Леніна відповідальність за дії сталінського керівництва, показати, що Сталін був хоча й догматичним прямолінійником, але всього лишень учнем Володимира Ілліча. Тим паче, що він сам себе називав вірним учнем Леніна, продовжувачем його справи.
Говорити про "вину" Леніна можуть лише ті, хто або не знає історії, або навмисне її викривляє. Грубі помилки, серйозні прорахунки почались саме з відступів від ленінських принципів, в усякому разі — з їх вульгаризації. Звичайно, не можна ставити подібні дії у вину одному Сталіну. Так, скажімо, в Комінтерні, всупереч ленінським застереженням, виявились живучі тенденції "левізни", революційні ілюзії. Це виявилось уже в подіях осені 1923 року, коли під час тяжкої хвороби Леніна керівництво Комінтерну, в якому провідну роль грали Зінов’єв, Сталін, Троцький, Бухарін, допустило непростимий прорахунок в оцінці ситуації в Німеччині. Вони були впевнені, що "революційний переворот в Німеччині насунувся впритул". Хоча Е. Тельман і Г. Еберлейн, які приїхали в Москву на нараду в складі делегації КПН, застерігали від поспішних висновків, від форсування курсу на збройне повстання...
У ході наради Зінов’євим, котрого підтримав Сталін, робилась ставка на відрив німецьких робітників від соціал-демократії. Як це пропонувалось здійснити? Ось характерний факт. Сталін вніс пропозицію, щоб комуністи звернулись до лівих соціал-демократів із закликом створити сумісний уряд. Розрахунок був такий (цитуємо Сталіна): "якщо ліві згодяться, то виграють комуністи, бо соціал-демократи будуть розколоті, а ліві поплетуться за комуністами". Якщо не згодяться, знову нібито виграють комуністи, бо "ліві будуть викриті як прихвостні правих". У будь-якому разі, стверджував Сталін, це приведе до викриття і дескредитації соціал-демократів, до того, що "хиткі верстви робітників будуть завойовані на сторону комунізму".
Сталін закликав створити в Німеччині Ради як центри майбутнього повстання. Інакше кажучи, він орієнтував на встановлення тут диктатури пролетаріату, що ніяк не відповідало характеру ситуації в Німеччині, було явно помилковим. Проте цю пропозицію було прийнято.
Важка поразка, яку потерпів німецький пролетаріат восени 1923 року, принесені ним жертви стали багато в чому наслідком саме цього грубого прорахунку. Проте висновок з німецьких подій було зроблено Зінов’євим і Сталіним зовсім інший: у всьому, мовляв, винна соціал-демократія, яка, на їх переконання, перейшла на бік фашизму, а також опортуністи з керівництва КПН. Пізніше, в січні 1924-го, Сталін твердив, що в Німеччині "останнім часом відбулось пересування сил, пересування дрібнобуржуазних соціал-демократичних сил на бік контреволюції, в табір фашизму. Висновок: не коаліція з соціал-демократією, а смертельний бій з нею як з опорою нинішньої фашизованої влади".
...Сталіну були притаманні схильність до схематизму і догматизму в мисленні, політична хитрість і підступність, він не соромився присвоювати чужі ідеї та думки і водночас приписувати іншим найстрахітливіші вади. Його безпринципність часто була замаскована розрахованими на публіку словами про вірність ленінізму. Але у Сталіна було й інше— сильна воля, неабиякі організаційні здібності, уміння підкоряти собі людей.
..."Чистка" рядів Комінтерну і компартій, те, що Сталін називав "благодійним процесом очищення Комуністичного Інтернаціоналу від опортуністичних і хитких елементів", докорінно змінила атмосферу в Комінтерні, відбилась на формах і методах його роботи. З кінця 1929 року Сталін був оголошений вождем Комінтерну, єдиним тлумачем ленінізму. Всі його судження належало сприймати як істину в останній інстанції. Він фактично диктує Виконкому Комінтерну свої установки щодо ключових питань політики комуністичного руху.
...Треба відверто сказати: Комінтерн виявився беззахисним перед сталінським терором.
...Сталін не раз звинувачував видатних діячів комуністичного руху в контрреволюційній діяльності і шпигунстві. X. Раковського він називав "англійським шпигуном", В. Кноріна — польським і німецьким шпигуном, Б. Куна, багатьох інших — посібниками троцькістів та агентами іноземних розвідок. З воістину паталогічною злобою він приписував так званим "ворогам народу" прагнення зруйнувати Радянську державу: "...Ми будемо знищувати кожного такого ворога, (хоча б) був він і старим більшовиком, ми будемо знищувати весь його рід, сім’ю. Кожного, хто своїми діями і думками, так, і думками, замахується на єдність соціалістичної держави, нещадно будемо знищувати".
...Непересічний угорський комуніст, відомий радянський учений-економіст Е. Варга писав Сталіну 28 березня 1938 року: "Кадри, що перебувають на свободі в Радянському Союзі, внаслідок масових арештів глибоко деморалізовані та збентежені. Ця деморалізованість охоплює більшість працівників Комінтерну. Головною причиною цієї деморалізованості є відчуття повної безпомічності у справах, що стосуються арештів політемігрантів".