...Одною з проблем, яка вельми турбувала Гітлера, була нехватка в Німеччині ресурсів. Так, 10 жовтня 1939 року на зустрічі з генералітетом вермахту він зачитав секретний меморандум, в якому жалівся на "обмежений харчовий і сировинний базис", який утруднить пошук "засобів для ведення війни". Проте і тут він знайшов розуміння з боку Сталіна. 11 лютого 1940 року між СРСР та Німеччиною було укладено Господарську Угоду, яка передбачала поставки в Німеччину радянської сировини в обмін на промислові і воєнні товари... "На протязі травня і червня 1941 року, — писав А. Верт, — важливі сировинні матеріали, такі, як мідь і каучук, зі Сходу і Далекого Сходу гнали поїздами-експресами до Німеччини... Через кілька тижнів цю мідь після переробки німці вже використовували, щоб убивати тисячі росіян".
...Інакше кажучи, Сталін надав Гітлеру унікальну можливість, про котру німецький генералітет безумовно мріяв з початку сторіччя: розгромити Францію, не боячись удару зі сходу, а потім, повернувшись назад, накинутися на Росію. Гітлер оцінив це. Недарма, ставлячи Сталіна на одну дошку зі своїм найщирішим другом Муссоліні, він з тривогою казав: "Як і смерть Сталіна, смерть дуче може загрожувати нам небезпекою".
....Багато що об’єднувало Гітлера і Сталіна, але в першу чергу те, уособленням чого вони обидва були, — диктатура.
Всі диктатори вельми люблять розглагольствувати про "благо народу", "світле майбутнє" і т. д. При цьому не має абсолютно ніякого значення те, як визначає сутність свого режиму сам тиран. Диктатура позакласова.
...При всій своїй протилежності політичні режими Гітлера і Сталіна були багато в чому схожі, їх об’єднували безпринципність, підступність і жорстокість (навіть у ставленні до друзів), невгамовна жадоба влади, повна нетерпимість і претензії на володіння абсолютною, ледь чи не божественною істиною.
...Існують свідчення, що Гітлер неодноразово захоплювався тим, як уміло й безпристрасно Сталін використовував насилля. А останній, у свою чергу, ще 1934 року, довідавшись про "ночі довгих ножів", — коли гітлерівські молодчики влаштували політичну різанину, захоплено заявив на засіданні Політбюро: "Ось, Гітлер, який молодець! Ось як треба розправлятися з політичними суперниками!"
...Ми знаємо, що в 30-і роки правосуддя в СРСР було фактично ліквідовано, а уособленням вищого закону став Сталін і його репресивний апарат. Ту ж саму картину ми спостерігаємо і в нацистській Німеччині. "З найперших тижнів 1933 року, коли почались масовані і свавільні арешти, побиття та убивства... Німеччина... перестала бути суспільством, заснованим на законі. "Гітлер є закон!" — гордовито оголошували нові правителі нацистської Німеччини, а Герінг... підкреслював, що "закон і воля фюрера суть одне й те саме". Після... "ночі довгих ножів", виступаючи в рейхстазі, Гітлер проголосив себе "верховним суддею німецького народу, що володіє владою засудити на смерть будь — кого, кого вважатиме за потрібне". Створені слідом за цим "спеціальні", а потім "народні суди" перетворилися в балагани, пародію на правосуддя, де штампувались звинувачувальні вироки "зрадникам і ворогам третього рейху". Гітлерівська Феміда поріднилась зі сталінською — "тройками", "п’ятірками", з її страхітливим цинізмом і сваволею.
...Ми мусимо задуматися про ціну всіх сталінських діянь — не тільки його невдач, але й успіхів, так званих досягнень. За все ми розплачувались мільйонними жертвами, кров’ю і сльозами — і за колективізацію, і за "мудре" керівництво фронтом. При цій нагоді доречно згадати 350-річний афоризм Франсуа де Ларошфуко: "Слава великих людей повинна вимірюватися засобами, якими вона була досягнута". Слава Сталіна сочиться кров’ю.
Відповідно до рішення XX з’їзду КПРС, комісією на чолі з членом Президії ЦК М. Шверником були розслідувані обставини убивства С. Кірова. Ми опитали тисячі людей, вивчили тисячі документів, і ось що вдалося вияснити.
Під час XVII партз’їзду, незважаючи на овації Сталіну, на квартирі Серго Орджонікідзе відбулася таємна нарада деяких делегатів — Косіора, Ейхе, Шеболдаєва, Шаранговича та інших. Вони вважали за необхідне усунути Сталіна з поста генсека і пропонували Кірову замінити його, але той відмовився.