Інше питання — індустрія. Чи було шкідництво, чи не було шкідництва. Зараз оголошують, що набуло шкідництва. Це невірно. Не згоден я. Шкідництво було. Більше того, я переконаний, що і зараз є шкідництво. Може, у мене це старе мислення, але не може бути, щоб у нас було так: щоб ми купували за кордоном за золото, за валюту предмети вжитку і вони валялися десь-то в портах чи пакгаузах залізничних. І нарікаємо. На кого нарікаємо? Кажуть, "торгова мафія". Пішло тепер у хід слово "торгова мафія". А що таке торгова мафія? Це і є шкідництво...
Що, це проти перебудови? Та нічого подібного! Я за перебудову, за новаторство. Моя доповідь на XVII з’їзді партії щодо організаційних питань партійного і радянського будівництва починається зі слова "перебудова"...
Кор. А яким був Йосиф Віссаріонович Сталін?
Каганович. Йосиф Віссаріонович був дуже обережною людиною. Дуже обережною. Він бачив далеко. Бачив багато...
У невеликій трикімнатній квартирі в Москві живе військова людина, схожа на Й. В. Сталіна. Схожість не випадкова — це внук "батька народів" Євген Якович Джугашвілі.
Кореспондент М. Левашова звернулась до Є. Джугашвілі з низкою запитань, відповіді на які ми пропонуємо увазі читачів.
— Євгене Яковичу, ви — викладач Академії імені Фрунзе, кандидат історичних наук, доцент. Знаю, що захоплюєтесь збиранням документів, літератури з метою розібратися в особистості свого діда.
— Нині про нього багато пишуть, розповідають різні нісенітниці: що, мовляв, Сталін був параноїком, якось заховався від своєї охорони і т. п. А я думаю, що критика мого діда — це ширма, за котрою теперішнє керівництво намагається виправдати сьогоднішні недоліки. Сталін помер майже сорок років тому... Але все звалюють на нього...
Не можна його критикувати з позицій сьогоднішнього дня. Наприклад, за індустріалізацію. Якби він не провів її тоді в такі строки, бути нам нині "під Гітлером".
— ...Вашим вихованням займалась мама — Ольга Голишева, народились ви в Урюпинську. Мабуть, ніякої допомоги від держави не одержували, на відміну від інших внуків?
— Це не так. У Сталіна не було заощаджень. Одразу після його смерті вийшла постанова Ради Міністрів СРСР про допомогу внукам Сталіна. Кожному з нас видали "Книжку персонального пенсіонера союзного значення" — 1000 карбованців (дореформових) щомісячно до закінчення навчання. Була "справа Сталіна", в котрій "значились" всі вісім внуків.
— ...Кажуть, що Сталін був байдужий до свого старшого сина, вашого батька?
— Це була не байдужість. Суворість, властива будь-якому батькові, коли син його не слухає. Не одержавши освіти, Яків захотів рано одружитися. Але він не міг утримувати сім’ю. А щодо того, що Сталін не обміняв Якова на фельдмаршала Паулюса, то це тоді навіть теоретично було неможливо. Що б сказали про нього інші батьки, на дітей котрих не міняють маршалів? Сталін це розумів. Він поклав на олтар Вітчизни власну жертву— старшого сина. До речі, у нас є народний герой Георгій Саакадзе, котрий точно так же у боротьбі з іранським шахом пожертвував головою сина Паата.
Уже чую: "Знову про Сталіна? Скільки можна?!’’ Але є й інше! "Саме Сталіна нині нам і не вистачає... Був би порядок!"
А коли так, то треба про нього писати, говорити, щоб нікому в голову не приходила грішна думка: "Сталіна не вистачає".
...Комітет по Сталінських преміях. Він головує на завершальному засіданні, доповідають, що в біографи одного з претендентів виявилися "знеславлюючі" (з позиції тих років!) факти. Сталін питає, мовби відмахуючись від цього повідомлення:
— А роман хороший?
— Роман, товаришу Сталін, дуже хороший. Але...
— А ми за що даємо премію — за біографію чи за роман?
Увечері вражені діячі культури та мистецтва передзвонюються: "Ви чули? Для нього біографія не має значення! У нього треба вчитися, його треба наслідувати!" Так народжувались легенди.
...А ось інша історія... Члени Політбюро розглядали апеляцію секретаря якогось там комсомольського обкому, котрий, як сформулював Йосиф Віссаріонович, "намагався нав’язати любов" секретарці в нічний "робочий" час і був виключений з партії. Виникли суперечки, які тривали не менше години. Молотов думав так, Каганович — отак, Берія, котрий сам був великим фахівцем по гвалтуванню, обурювався лютіше за всіх. Нарешті Сталін вимовив з натяком на гумор чи іронію: