...Не знаю, як ви, але я Сталіна не любив і не люблю. І саме тому мені треба його зрозуміти. Він надто велику роль зіграв у моєму житті. Але з ким він спав ночами, щоб одному не так страшно було, мене це не колише.
Можливо, Й. В. Сталін був вульгарним і в постілі з жінкою. Але це його особиста справа. А ось те, що він зіпсував життя моєму народу, це особиста справа всього нашого народу. І думати про це, я гадаю, не з допомогою гладкостегної співачки, тричі лауреата Сталінської премії.
Книжечка, втім, худенька — всього 71 сторінка. Видана на офсетному папері... Природно, кооперативом.
А ви кажете — у країні паперу не вистачає.
Скільки існує політика, стільки існують політичні вбивства. Не претендуючи на всеосяжність і систематизацію, назвемо лише кілька найпримітивніших історичних постатей, які стали жертвами замахів: Юлій Цезар, Павло І, Аврам Лінкольн, Олександр II, ерцгерцог Фердінанд, Троцький, Кеннеді, Індіра Ганді... Стріляли в Леніна, Брежнєва, Горбачова, підкладали бомбу Гітлеру...
А не помітили ви, читачу, що між Леніним і Брежнєвим ніби обірвався пунктирімен? Невже ніхто ніколи не намагався усунути Сталіна? Хоч "батько народів" настільки боявся замахів, що забезпечив себе такою охороною, котра, здавалося б, повністю виключала будь-які несподіванки, — все ж таки в Сталіна стріляли...
Як відомо, на великого вождя всіх часів і народів було здійснено кілька замахів, та всі вони, як виявилось, були "липою": їх організовували і самі ж "викривали" люди із найближчого оточення, щоб і ще раз довести свою компетентність і відданість Сталіну,
Однак був ще один — справжній, Хоч і невдалий, дилетантський замах, який за своєю простотою (а може, саме завдяки цьому) ледь не призвів до того, що країна втратила б вождя на десять років раніше, ніж це відбулося насправді. Рівно п’ятдесят років документи цієї справи зберігалися у найсуворішій таємниці і лише недавно, пише ізраїльський журнал "Година пік", товста тека відкрила свої пожовклі сторінки...
Отже, 23-літній сибіряк, єфрейтор Дмитрієв, поранений наприкінці 1942 року і визнаний непридатним до подальшої стройової служби, але не списаний зовсім, опиняється у Москві як один із солдатів-інвалідів, які охороняли музей В. І. Леніна на Красній площі. Перебуваючи у такому місці, він, безумовно, мав можливість досить уважно спостерігати за порядком в’їзду і виїзду урядових автомашин із воріт Спаської вежі Кремля, і це, мабуть, єдине, що він міг зробити у плані підготовки до задуманого ним замаху. Через віконний проріз він мав можливість бачити всю Красну площу— вона була перед ним, як на долоні: Мавзолей, храм Василя Блаженного, Лобне місце, пам’ятник Мініну і Пожарському...
...І ось — було це в кінці грудня 1942 року — на площі біля Лобного місця (пам’ятаєте, кам’яне узвишшя біля Храму Василя Блаженного, навпроти Спаської вежі) з’явилася людина з гвинтівкою у формі єфрейтора.Червоної Армії. Впевненим кроком він наблизився до цього узвишшя, розмотав дріт, котрим була прикручена до огорожі невеличка хвіртка, відчинив її й опинився усередині огорожі. Кам’яними сходами він піднявся на Лобне місце і застиг там у позі вартового у всіх на очах.
...Так він простояв на своєму узвишші майже дві години. Кілька разів до нього підходили оперативники (у документах з тієї ж теки містяться протоколи допитів...) із запитанням, хто він такий. Дмитрієв чітко повертався обличчям до того, хто питав, називав своє ім’я, прізвище, номер частини. А на запитання, що він тут робить, знизував плечима і стереотипно відповідав: "Ось прийде зміна, спитаєте у начальника варти".
Час од часу відчинялася брама Спаської вежі, звідти виїжджали великі чорні лімузини — Дмитрієв не виявляв до них інтересу: він знав приблизно час, коли мала з’явитися машина, яка його цікавила. Цей час наближався, і коли, нарешті, відчинили браму і звідти виїхав автокортеж, Дмитрієв був напоготові.
Коли машина, в глибині салону якої він помітив людину з вусами, наблизилась приблизно на відстань двадцяти метрів, Дмитрієв скинув гвинтівку і відкрив вогонь. Він встиг вистрілити тричі. Машина різко загальмувала, потім рвонула вбік, збільшила швидкість, збила на бруківці сержанта міліції, який біг до місця події і витяг на бігу пістолет. Зупинилися й машини, які йшли позаду. Звідти вискочили кремезні молодики і миттєво закидали Лобне місце гранатами. Закривавленого, але живого Дмитрієва стягли з його "постамента" і доправили до внутрішнього госпіталю Луб’янки.