...Керівники республіки наполягли на тому, щоб Катерина Джугашвілі переїхала до Тифліса, де в її розпорядження надали флігель невеликого палацу в центрі міста; у минулому це була резиденція російського намісника на Кавказі. Мати Сталіна перебралась до столиці Грузії зі своїм скарбом і зайняла у відведеній для неї частині палацу тільки одну кімнату.
...Найбільшого листа матері Сталін написав у березні 1934 року, через півтора року після самовбивства Надії Алілуєвої. "Здрастуй мама моя! Листа твого одержав. Одержав також варення, чурчхелі, інжир. Діти дуже зраділи і посилають тобі подяку та привіт. Приємно, що почуваєш себе добре, бадьоро. Я дужий, не турбуйся про мене. Я свою долю витримаю. Не знаю, чи потрібні тобі гроші чи ні. На всяк випадок надсилаю тобі п’ятсот карбованців. Надсилаю також фотокартки — свою та дітей. Будь здорова мама — моя! Не втрачай бадьорості духу. Цілую. Твій Сосо. 24/ІІІ-34 року.
Діти кланяються тобі. Після кончини Наді, звичайно, важке моє особисте життя. Але, нічого, мужня людина повинна завжди залишатися мужньою".
...1990 року історики познайомилися з низкою документів з церковних та інших архівів Тифліської губернії. Вони з подивом виявили, що Сталін народився не 21 грудня 1879 року, як говорилося у всіх біографіях, а на рік раніше. У першій частині метричної книги Горійської Успенської церкви відзначено, що 6 грудня 1878 року у мешканців Горі — православних селян Віссаріона Івановича та його законної дружини Катерини Георгіївни Джугашвілі народився син Йосиф. 17 грудня того ж року він був охрещений.
...На початку 30-х років здоров’я матері Сталіна погіршилось, вона часто хворіла і майже не виходила зі своєї кімнати. У червні 1935 року Сталін вирішив послати своїх дітей до Тифліса навідати бабусю... Значно пізніше Світлана Алілуєва згадувала: "Я пам’ятаю, як Яшу, Василя і мене послали в Тбілісі навістити бабусю, вона хворувала тоді... Майже тиждень ми провели тоді в Тбілісі і півгодини були у бабусі. Вона жила в якомусь-то старому, гарному палаці з парком; вона займала темну, низьку кімнату з маленькими вікнами на подвір’я. У кутку стояло залізне ліжко, ширма, в кімнаті було повно старух — усі в чорному, як заведено в Грузії. На ліжку сиділа стара жінка. Нас підвели до неї, вона рвучко всіх нас обіймала худенькими, вузлуватими руками, цілувала й говорила щось по-грузинськи. Розумів один Яша, і він відповідав їй, — а ми стояли мовчки... Всі старухи — бабусині приятельки, що сиділи в кімнаті, цілували нас по черзі, і всі казали, що я дуже схожа на бабусю. Вона пригощала нас льодяниками, і по обличчю її текли сльози. Ми незабаром пішли і більше не ходили до "палацу", — і я все дивувалась, чому бабуся так погано живе? Таке страшне чорне залізне ліжко я бачила взагалі вперше в житті".
Здоров’я Катерини Георгіївни продовжувало погіршуватись, і восени 1935 року Сталін вирішив сам після багаторічної розлуки навідати матір.
...Катерину Джугашвілі попередили про приїзд сина всього за годину до появи Сталіна, котрий вирішив після проведеної в Гаграх відпустки повернутися в Москву через Тифліс. Сталін приїхав з охороною. Катерина Георгіївна знала, що її син великий "начальник у країні", але погано уявляла його реальне становище. Вона спитала: "Йосиф, хто ти тепер будеш?" "Секретар Центрального Комітету ВКП(б)", — відповів Сталін. Але мати погано розуміла, що таке "Секретар ЦК". Сталін, тому, пояснив: "Ви, мама, пам’ятаєте нашого царя?" — "Як же, пам’ятаю".
— "Ну ось, я, мовби, цар". За свідченням дочки Сталіна, він часто згадував деякі слова матері. "Чому ти мене часто била?" — спитав Сталін. "Ось ти і виріс хорошим", — відповіла мати. Прощаючись, вона мовила: "А жаль, що ти так і не став священиком".
У кінці 1937 року Катерина Джугашвілі захворіла на запалення легень. Незважаючи на всі заходи, доступні в ті роки лікарям, 4 червня, пізно ввечері, мати Сталіна скінчилась. Про це негайно повідомили в Москру Сталіну. Він нё поїхав у Тбілісі.
...О 6 годині 50 хвилин труну з тілом Катерини Джугашвілі опустили в могилу. Так... знайшла вічний супокій мати Сталіна, проста селянка, швачка і прачка, котра мріяла, щоб її син став священиком, і не бажала бачити в ньому нового бога або царя, дарованого нам долею чи революцією. Вона продовжувала вірити в Бога, на небесах, але її труну опустили в могилу під звуки "Інтернаціоналу".
Цікаво: а як будуть колись писати про наших сучасних вождів?
Ірпінь — Київ
червень — липень
1998