Дехто сказав: Дайте мені дитину, якій ще немає семи, і вона моя назавжди.
Настала жахлива мовчанка.
Колективні істоти, які називали себе Аудиторами, не вірили ні в що, окрім, можливо, безсмертя. Вони знали, що запорукою безсмертя було уникання життя. Найменше Аудитори вірили в особистість. Адже бути особистістю — означає мати певний початок і певний кінець. І оскільки вони гадали, що порівняно з нескінченністю Всесвіту будь-яке життя було немислимо коротким, то миттєво помирали, усвідомивши себе як особистість. Звісно, в їхній логіці був недолік, але тоді, коли вони про це дізнавалися, завжди було занадто пізно. Тому вони скрупульозно уникали будь-яких коментарів, дій чи відчуттів, які б могли їх розділити...
Дехто сказав: Ти сказав «мені»?
Дехто поспішно сказав: А. Так. Але, розумієте, ми ж цитували. Це сказав якийсь релігійний чоловік. Про виховання дітей. І тому логічно сказати «мені». Сам би я не скористався цим терміном... чорт забирай!
Плащ зник, залишивши по собі маленьку хмарку диму.
Дехто з тих, хто залишився, сказав: Нехай це буде для нас уроком.
На місці зниклого колеги з’явився ще один плащ, який абсолютно не відрізнявся від попереднього.
Дехто новоприбулий сказав: Однозначно, схоже на те, що...
І замовк. Крізь сніг до них наближалася темна постать.
Дехто сказав: Це він.
Вони поспішно зникли — не просто пропали, а поширилися і розтанули, поки не злилися з навколишнім середовищем.
Темна постать зупинилася перед мертвим візником і нахилилася до нього.
— ДОПОМОГТИ ТОБІ ВСТАТИ?
Ерні вдячно на нього глянув.
— О, так, дякую, — сказав він і піднявся, злегка похитуючись. — Пане, ваші руки такі холодні!
— ПРОБАЧ.
— Чому він таке вчинив? Я ж зробив те, що він просив. Він мало мене не вбив!
Ерні намацав і витягнув зі свого пальта маленьку й на диво прозору срібну флягу.
— Завжди ношу крапельку в такі холодні ночі, — сказав він. — Допомагає збадьорити дух.
— ДІЙСНО, — Смерть озирнувся й принюхався.
— Ну і як я це все поясню, га? — запитав Ерні, сьорбнувши з фляги.
— ПРОБАЧ? ДУЖЕ ГРУБО З МОГО БОКУ, АЛЕ Я ПРОСЛУХАВ.
— Та я так, думаю, що я скажу людям? Дозволив якимось негідникам змитися з моїм візком... Тепер мене точно звільнять, я потраплю в справжню халепу...
— А. ОН ЯК. ТОДІ В МЕНЕ Є ДЛЯ ТЕБЕ ХОРОШІ НОВИНИ, ЕРНЕСТЕ. АЛЕ Є І ПОГАНІ.
Ерні уважно його вислухав. Раз чи двічі зиркнув на труп біля своїх ніг. Ззовні він мав набагато менший вигляд. Однак йому вистачило розуму не сперечатися. Деякі речі стають беззаперечними, особливо коли їх повідомляє семифутовий скелет із косою в руці.
— Отже, я мертвий, — зробив висновок Ерні.
— ПРАВИЛЬНО.
— Ем... мені це сказав священник... знаєте... після смерті... це як увійти в двері, а з одного боку... Він... Ну, страшне місце...
Смерть подивився на його занепокоєне, майже зникле обличчя.
— У ДВЕРІ...
— Так він сказав...
— ГАДАЮ, ЦЕ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД НАПРЯМКУ, ЯКИЙ ТИ ОБЕРЕШ.
Коли на вулиці не залишилося нікого, за винятком порожнього тіла покійного Ерні, туди знову повернулися сірі постаті.
Дехто сказав: Чесно кажучи, з ним тепер все складніше й складніше.
Дехто сказав: Він шукав нас. Ви помітили? Він щось підозрює. Він виявляє все більше... зацікавлення.
Дехто сказав: Так... але принада цього плану — у тому, що він не зможе втрутитися.
Дехто сказав: Він здатний потрапити в будь-яке місце.
Дехто сказав: Ні. Не в кожне.
Із несказанним самовдоволенням вони знову розтанули в повітрі.
Засніжило сильніше.
Було це напередодні Вепроночі. Увесь будинок поснув...
...лише одна істота вовтузилася. Це була миша.
Хтось вирішив, що варто поставити пастку. Зважаючи на наближення свята, як приманку використали хрумкий шматочок свинини. Її запах цілий день зводив мишку з розуму, але тепер, коли поруч нікого не було, вона зважилася ризикнути.
Миша не знала, що це пастка. Мишам не особливо добре вдавалося передавати інформацію. Молодняк не приводили до визначних пасток і не казали: «Тут упокоївся ваш дядечко Артур». Миша знала лише, що перед нею, на дерев’яній дощечці з якимись дротиками, лежить щось смачненьке.
Стрімкий рух — і щелепа зімкнулася на шкірці. Або, радше, пройшла крізь неї.
«Йой», — подумала миша, озирнувшись і зиркнувши на те, що лежало під великою пружиною.
Тоді її погляд звернувся на постать у чорному, що матеріалізувалася навпроти панелі.
— Писк? — запитала вона.
— ПИСК, — відказав Смерть Щурів.
На цьому й все, так чи інак.
Потім Смерть Щурів зацікавлено озирнувся. Зазвичай його надзвичайно важлива робота приводила його до сараїв, темних підвалів, всередину кішок і в різноманітні вогкі дірки, де щури й миші приготувалися нарешті з’ясувати, чи існував насправді Сирний Рай. Це ж місце було інакшим.
По-перше, воно було яскраво оздобленим.
З книжкових полиць пучками звисали плющ із омелою. Стіни були прикрашені яскравими гірляндами — таке нечасто побачиш у більшості щурячих дір чи навіть всередині найбільш культурних кішок.
Смерть Щурів стрибнув на стілець, а звідти на стіл — по суті, прямо в склянку бурштинової рідини, яка перекинулася і розбилася. Калюжка затопила чотири ріпи й почала заливати записку, написану незграбною рукою на рожевому папері.
Він прочитав:
Любий Батьку Вепр.
На Вепроніч я бе хотіла барабан і лялечку іграшкового видмедика і страшену камеру тортур омніської інквезиці з каменем на пружинці і майже реальною кровю яку можна використовувати не один раз. Її можна дістати в іграшковому магазині на Короткій вулиці всього за 5.99$. Я була чемною а ось келишок хересу і свинячий пиріг для тебе і ріпа для Добвила, Іклила, Рила і
Смерть Щурів вигриз трішки свинячого пирога, оскільки коли ви уособлюєте смерть дрібних гризунів, то повинні поводитися певним чином. З тієї ж причини він помочився на одну з ріп, хоча лише метафорично, оскільки коли ви крихітний скелет у чорному вбранні, існують деякі речі, які ви технічно не можете зробити.
Потім він зістрибнув зі столу й побіг, залишаючи сліди, що пахли хересом, аж до дерева, що стояло у горщику в кутку. Насправді це була лише гола гілка дуба, але обвита такою кількістю блискучого гостролисту та омели, що аж сяяла при світлі свічок.
На ній були блискітки, блискучі візерунки та крихітні мішечки з шоколадними монетами.
Смерть Щурів зиркнув на своє велетенське спотворене відображення у скляній кулі, а тоді подивився на камінну полицю.
Він досягнув її за один стрибок і з цікавістю обійшов листівки, розставлені вздовж неї. Його сірі вусики посмикувалися, коли він читав привітання на кшталт: «Бажаю вам щаст’я і здоровя на Вепроніч і весь подальший рік».
На деяких із них був зображений веселий товстун із великим мішком. Одна із них зображала його на санчатах, запряжених чотирма величезними свинями.
Смерть Щурів понюхав пару довгих панчіх, які звисали з полиці над каміном; вогонь у ньому вже погас, залишивши по собі похмурий попіл. Він відчував ледь помітне напруження в повітрі, відчуття, що це місце водночас було сценою дійства, круглим отвором, так би мовити, що чекав на круглий кілочок...
Щось зашаруділо. Кілька грудок сажі доєдналися до попелу.
Зловісний Пискун кивнув.
Шарудіння стало голоснішим, за ним настала тиша, а тоді дзвін — щось вивалилося з каміна й перекинуло набір декоративного камінного приладдя.
Смерть Щурів уважно стежив, як постать у червоному вбранні випросталася і, похитуючись, рушила камінним килимком, потираючи гомілку, що пережила зіткнення з кочергою.