Тоді востаннє перевернув її й сильно вдарив по дну.
Краєм пляшки потік струмочок соусу й заблищав, а тоді почав формувати краплину.
Голови чарівників повернулися до неї, немов на невидимих ниточках.
Чарівники не були б чарівниками, якби не могли хоч трішечки зазирнути в майбутнє.
Коли краплина збільшилася й набула грушоподібної форми, вони повернулися і з дивовижною швидкістю — враховуючи їхній вік і обхват талії — кинулися додолу.
Крапля впала.
Булькнула.
І на цьому все.
Ридикуль, що завмер, наче статуя, зітхнув із полегшенням.
— Ну-ну, — сказав він, відвернувшись, — гадав, що ви, хлопці, не такі боягузи...
Вогненна куля збила його з ніг. Піднялася до стелі, сильно збільшилася і зникла, наостанок ляснувши і випаливши на штукатурці хризантему ідеальної форми.
Приміщення заповнило чисте біле світло. Почувся звук.
ДЗИНЬ. ДЗИНЬ.
Ш-Ш-Ш.
Чарівники не наважувалися озирнутися.
Посудина світилася. Вона була наповнена рідким світлом, що легенько вкривалося невеликими бульбашками й час від часу випускало іскри, наче рухомий діамант.
— О боги, — пробурмотів Викладач новітніх рун.
Ридикуль підвівся з підлоги. Чарівники добре каталися, а від твердих предметів узагалі відскакували.
Мерехтливий блиск відкидав на стіни довгі тіні чарівників, що повільно наближалися до посудини.
— Ну, і що це? — запитав Декан.
— Пригадую, якось мій батько дав мені кілька цінних порад про напої, — сказав Ридикуль. — Він сказав: «Синку, ніколи не пий щось, звідки стирчить паперова парасолька, напоїв із кумедними назвами й таких, що змінюють колір при додаванні останнього інгредієнта. І ніколи, нізащо, не роби так...»
Він занурив палець у посудину.
Тоді витягнув його й побачив одну блискучу краплину.
— Обережно, Архіректоре, — попередив Декан. — У вас там зразок абсолютної тверезості.
Ридикуль майже облизав палець, але зупинився.
— Влучно сказано, — сказав він. — У моєму віці небезпечно пізнавати цілковиту тверезість, — він озирнувся. — Як ми зазвичай перевіряємо щось нове?
— Як правило, просимо студентів-волонтерів, — сказав Декан.
— А якщо таких немає?
— Однаково даємо їм.
— Це ж трохи неетично.
— Аніскілечки, якщо вони про це не знають, Архіректоре.
— А, гаразд.
— Я спробую це, — пробурмотів О Боже.
— Це лайно, яке приготували ці клоу... джентльмени? — перепитала Сюзен. — Воно ж може тебе вбити!
— Напевно, у тебе ніколи не було похмілля, — сказав О Боже. — Інакше ти би не казала дурниць.
Він, похитуючись, побрів до склянки, спромігся схопити її з другої спроби й хильнув.
— Зараз буде феєрверк, — сказав крук із плеча Сюзен. — Полум’я з рота, крики, хапання за горло, лежання під краном з холодною водою, і таке інше...
На своє превелике здивування, Смерть усвідомив, що взаємодіяти з чергою було дуже приємно. Дотепер ніхто особливо не радів, побачивши його.
— НАСТУПНИЙ! І ЯК ЖЕ ТЕБЕ ЗВАТИ, КРИХІТНИЙ... — він завагався, але зібрався і продовжив: — ЧОЛОВІЧКУ?
— Ноббі Ноббс, Батьку Вепре, — сказав Ноббі.
Йому здалося, чи коліно, на якому він сидів, було кістлявішим, ніж мало би бути? Його сідниці сперечалися з мозком, однак продовжували сидіти.
— І ТИ БУВ ХОРОШИМ ХЛО... ХОРОШИМ ГОБ... ХОРОШИМ ҐНО... ХОРОШИМ ІНДИВІДУУМОМ?
Раптово Ноббі усвідомив, що більше не володіє своїм язиком. Охоплений незрозумілим примусом, той самовільно вимовив:
— Та.
Він спробував опанувати себе, а оглушливий голос продовжив:
— ТО, ГАДАЮ, ТИ ЯК ХОРОШИЙ ХЛО... ХОРОША ЛЮД... ХОРОША ОСОБА ЧОЛОВІЧОЇ СТАТІ ОЧІКУЄШ НА ПОДАРУНОК?
«Ага, ось тебе й піймали на гарячому, доведеться піти зі мною, старий друже. Б’юся об заклад, ти вже не пригадуєш підвал під шевською майстернею на Старошевській, ага, кожнісінький ранок після Вепроночі, який я провів без подарунків!»
Слова наростали в горлі Ноббі, але щось древнє перекрило їх, перш ніж вони добралися до його голосових зв’язок, і, на його здивування, переклало як:
— Та.
— ЩОСЬ МИЛЕ?
— Та.
Від колишнього здорового глузду Ноббі практично нічого не лишилося. Світ складався лише з його оголеної душі та Батька Вепра, який заповнив собою Всесвіт.
— І ТИ, ЗВІСНО, ДОБРЕ ПОВОДИТИМЕШСЯ НАСТУПНОГО РОКУ?
Крихітні рештки колишнього Ноббі хотіли сказати: «Ем, а що саме ви маєте на увазі під „добре“, пане? Припустимо, он лежить щось, за чим ніхто не сумуватиме? Або, наприклад, мій друг патрулюватиме вулицю і раптом побачить, що власник магазину забув замкнути двері на ніч. Заходь, хто хоче. І, припустимо, цей друг візьме одну або дві дрібнички, типу, знаєте, як винагороду, а тоді покличе власника й вкаже йому на замок. Таке вважається „добрим“?»
На думку Ноббі, «добре» і «погано» були доволі відносними поняттями. Наприклад, більшість його родичів була злочинцями. Але і це запрошення до філософської дискусії було витіснене щирим благоговінням перед велетенською бородою в небі.
— Та, — ризикнув він.
— ТО ЩО Б ТИ ХОТІВ?
Ноббі здався і замовк. Що б не сталося далі, станеться в будь-якому разі, і цьому вже ніяк не зарадити... Зараз світло в кінці його мисленнєвого тунелю дозволяло побачити тільки продовження тунелю.
— О, ЗНАЮ...
Батько Вепр потягнувся у свій мішок і витягнув пакунок дивної форми, загорнутий у подарунковий вепронічний папір, який через певну плутанину в думках нинішнього Батька Вепра був прикрашений святковими круками. Капрал Ноббс взяв його тремтячими руками.
— ЩО ТРЕБА СКАЗАТИ?
— Шпашибі.
— МОЖЕШ ІТИ.
Капрал Ноббс вдячно зліз із колін і почав пробиватися крізь натовп, зупинившись лише тоді, коли його шлях перегородив констебль Відвідай.
— Що сталося? Що сталося? Я нічого не бачив!
— Не знаю, — пробурмотів Ноббі. — Він дав мені це.
— Що це таке?
— Не знаю...
Він розірвав упаковку з візерунком у круки.
— Це все настільки огидно, — зауважив констебль Відвідай. — Це ідолопоклонство...
«Це ж справжнісінький арбалет Бурлі та Міцнорука, двосторонньої дії, з потрійним кронштейном, полірованим ложем із грецького горіха та срібним гравіруванням!»
— ...цілковита комерціалізація дати, що має суто астрономічне значення, — продовжував Відвідай, якого мало що могло зупинити, якщо він вирішував щось засудити. — Якщо вже й святкувати таке, то...
«Я бачив такі в „Луках і стрілах!“ Він отримав відзнаку „Вибір редакції“ у категорії „Що купити, коли раптово помер багатий дядечко“! Їм довелося зламати оглядачу обидві руки, щоб змусити його віддати арбалет!»
— ...в тісному сімейному колі...
«Він коштує більше, ніж я заробляю за рік! Їх роблять лише на замовлення! Та ще й чекати сто років!»
— ...за тихою молитвою, — раптово констебль Відвідай усвідомив, що позаду нього відбувається щось не те.
— А нам хіба не треба було заарештувати самозванця, капрале? — запитав він.
Капрал Ноббс затуманено поглянув на нього крізь імлу власницької гордості.
— Ти іноземець, Умивальне, — сказав він. — Тому й не розумієш істинного значення Вепроночі.
О Боже моргнув.
— О, — сказав він. — Так краще. О, так. Набагато краще. Щиро дякую.
Чарівники, які поділяли впевненість крука у неминучості певних життєвих обставин, з обережністю позирали на нього.
— Ось-ось, — впевнено сказав Викладач новітніх рун. — Почнеться, мабуть, із чудернацького крику...
— Знаєте, — сказав О Боже, — думаю, я би навіть подужав яйко на м’яко.
— ...або вуха почнуть крутитися...
— І випив би склянку молока, — сказав О Боже.
Ридикуль здивовано на нього подивився.
— Тобі дійсно краще? — запитав він.
— Ага, — відказав О Боже. — Я навіть можу усміхнутися і не боятися, що моя маківка відпаде.
— Ні-ні-ні, — запротестував Декан. — Це неправильно. Усім відомо, що правильне лікування від похмілля включає в себе багато кумедних криків і подібних речей.
— Напевно, я навіть зміг би розповісти вам жарт, — обережно мовив О Боже.
— І ти не відчуваєш непозбувного прагнення вибігти на вулицю і запхати голову в бочку з водою? — запитав Ридикуль.
— Ем... ніби ні, — сказав О Боже. — А от від тостів я би не відмовився.
Декан зняв капелюх і витягнув із його верхівки тавмометр.
— Щось трапилося, — повідомив він. — Відбувся сильний сплеск магії.
— І ти навіть не відчув ніякої... гостроти? — запитав Ридикуль.
— Суміш взагалі була без смаку, — зізнався О Боже.
— Послухай, це ж очевидно, — сказала Сюзен. — Коли бог вина випиває, наслідки дістаються Сушняку, тож коли бог похмілля приймає ліки, ефект повертається тим же шляхом.
— Може, і так, — погодився Декан. — Зрештою, він — щось на зразок трубопроводу.
— Я завжди порівнював себе з трубою, — сказав О Боже.
— Ні-ні, вона точно має рацію, — сказав Ридикуль. — Бог вина п’є, а цей хлопець змушений терпіти всі наслідки. Таким чином, логічно, що коли наш друг приймає ліки від похмілля, побічні ефекти повинні вдарити пияка...
— Тут щойно була кришталева кулька, — сказав бог голосом, що раптово дзенькнув мстивістю. — Я хочу це побачити...