— Люди бувають такими добрими, — сказав Качур.
— Тисячолітня рука й креветко.
Арнольд почав досліджувати благодійні пожертви, поки його товариші об’їжджали візком снігову кашу та кучугури.
— Мені це все щось дуже нагадує... — сказав він.
— Що саме?
— Бруд і старі черевики.
— Дурня! Це ж шикарний хавчик.
— Ага, звісно, — Арнольд певний час жував мовчки. — А раптом ми всі теж стали такими шикарними?
— Не знаю. Ти шикарний, Роне?
— Хулєра.
— Ну, звучить доволі шикарно.
Річку Анк почало тихенько вкривати снігом.
— Однак... З Новим роком, Арнольде!
— З Новим роком, Качуре. І всього найкращого твоїй качці.
— Якій качці?
— З Новим роком, Генрі.
— З Новим роком, Роне.
— Хулєра!
— І благослови нас всіх бог, — сказав Арнольд Колобок. Снігова завіса заховала їх від сторонніх очей.
— Який саме?
— Не знаю. А якого хочеш?
— Качуре!
— Що таке, Генрі?
— То що з тим волом у стайні, якого ти згадував?
— Тобто?
— Яким чином він потрапив до стайні? Трава закінчилася, чи що?
— А... це була просто метафора, Генрі.
— Ніякий не віл?
— Не зовсім. Я мав на увазі...
І тоді залишився лише сніг.
А потім він почав танути на сонці.
