Не одному цікаво було, як гетьман стане балакати з Піпером, котрий поза політикою інших тем не любив. Усі вважали Піпера найкращим дипломатом і хитрецем, котрому пари нема. Та переконалися, що свій на свого натрапив. Гетьман Мазепа знав усі секрети європейської політики не гірше від шведського канцлера, і розмова їх була навіть для короля справжнім пиром.
Незчулися, коли маршал церемонії попросив до обіду. В дворі не було такої салі, щоб могла помістити численне товариство. З конечності треба його було розбити.
Посередині королівського стола сів сам король, а праворуч його гетьман, а тоді вже напереміну найвищі шведські достойники і найвизначніші з гетьманових старшин. Було їх при тому столі сімох, з Орликом як українським канцлером на чолі. Для інших накрито ще два столи, а деяких запросили граф Піпер та генерал Реншільд до своїх кватир. Обід був невибагливий і небагатий, та зате — королівський. Ніхто не дивився, що подавали на стіл, а всякий мав собі за честь сидіти вкупі з Карлом XII і з гетьманом Мазепою.
— Моменту, якого бажав собі великий гетьман Богдан Хмельницький, а якого Бог не дозволив йому діждатися, ласка Божа дозволила діждатися мені. Дружилася Україна з усякими своїми сусідами, але дружба тая не виходила їй на добре. Може, народи шведський і український дотримають собі цеї дружби вірніше, чого я собі щиро бажаю, — говорив гетьман до короля.
А король впевняв, що і він не чого другого хоче, лиш щоб раз в Європі запанував мир, щоб вона позбулася угніту й тиранства, котре спричинює так багато лиха та спиняє розвиток народів. Ані України, ні Росії, ні Польщі він до Шведської держави приєднувати не хоче, але бажає собі, щоб скрізь сиділи на престолах володарі, які мудро, справедливо й людяно володіли б своїми народами та не кривдили і не катували людей.
— П'ю за визволення великої і багатої від природи української землі! — кликав король.
— П'ю за воєнні успіхи вашої королівської милості і на славу хороброго шведського лицарства! — відповів гетьман.
— За визволення України! За славу Швеції! — лунало кругом.
Вечоріло, як гетьман сідав на свого білого коня.
Зривався вітер. Мерзло.
— Мабуть, скоро прийде цього року зима, — казав до гетьмана Орлик.
— Щоб тільки не московська, — відповів журливо гетьман.
Білий кінь ставав, гетьман наслухував.
— Нічого не чуєш, Пилипе? — питався свого писаря.
— Ні, ваша милосте.
— А мені здається, ніби в Батурині ревуть гармати.
— За визволення України, — доповів Орлик.
— Батурин... — сказав журливо гетьман.
— Батурин... — доповів, зітхаючи. Орлик.
--------------
Примітки:
[1] Ллє як з відра (нім.)
[2] Остерігайся данайців, що приносять дари (лат.)
[3] Диявольський адвокат (лат.)
[4] Прийшов, побачив, переміг (лат.)
[5] Так тоді величали тортури. (Приміт. авт.)
[6] Наглядний доказ (лат.)
[7] Чорне море (гр.)
[8] Світло з темряви (лат.)
[9] Будьмо! (лат.)
[10] Ніхто краще не може знати за короля Карла (лат.)
--- КІНЕЦЬ ---
Текст звірено з виданням: Богдан Лепкий. Не вбивай. Історична повість. — Київ — Лейпціг, 1927. ISBN 5-308-01408-6
Оригінальний текст взято з резервної копії е-бібліотеки:
http://web.archive.org/*hh_/books.ms.km.ua
У *.txt форматував Віталій Стопчанський
Файл взято з е-бібліотеки "Чтиво"
www.chtyvo.org.ua