— Хай пробує. Поломить зуби, — відповів Чечель.
— Батурина так легко не здамо, — додав батуринський сотник Дмитро.
— Які в нас сили? — питався гетьман і став вичислювати на пальцях. — Маємо чотири сердюцькі полки: Чечелів, Покотилів, Денисів і Максимів, до того частина трьох городових полків: Лубенського, Миргородського і Прилуцького. Завтра ще дещо з сіл і пригородків прибуде. З мешканців Батурина, сподіваюсь, також дехто вхопить за мушкет. Як гадаєте, видержите облогу?
— Города, ваша милосте, — відповів коротко Чечель, — не здамо. Це ми вам обіцяємо кріпко.
— В добру волю не сумніваюся, але чи стане сил?
— Облога довго тривати не може, — завважив Кенігзен. — Король Карло над Десною стоїть. Москалі або підуть йому назустріч, або подадуться взад. Великої сили під Батурин не кинуть.
— Як ваші гармати? — повернувся до Кенігзена гетьман.
— Їх не багато і здебільшого старі. Але гармаші добрі.
— А муніція?
— На двадцять днів хватить, коли не стріляти даром.
— Про двадцять днів і бесіди нема. До тижня сподіюсь поспіти на відбій — з його милостею королем. А харчі?
Батуринські урядники стали обчислювати, скільки в магазинах збіжжя, скільки їх приблизно в торговців і доставців, скільки можна завтра з близьких млинів привезти.
— Муки маємо досить, сіль є, до того каша й сало. Якщо облога не потриває довго. Голоду не боїмося.
— То й добре. А мури й вали?
— Поправлено дещо, — говорив, підступаючи, Чечель. — Рови прочищені й напущені водою, вали підновлено, палісади теж. Маємо дещо бочок зі смолою, кипятку наваримо скільки завгодно — приймемо ворога гідно.
Гетьман думав. Ніби зводив усе докупи, що чув.
— А люди? — спитав і повів кругом очима. — Як гадаєте, певні вони? Бо не потребую вам казати, що при кождій облозі не цей ворог страшний, що перед городом, а той, що в ньому. Хатній ворог найгірший. Якщо ви непевні своїх людей, то краще города не замикати. Заберу військо, оставлю тільки сторожу, з міщан, хто хоче, хай виходить на село, — кажіть!
Зірвалися, як буря.
— Ваша милосте. Ми за людей своїх голови дамо. Не осоромимо гетьманської столиці. Ворогові її не здамо. Ваша милість можуть спокійно від'їхати до війська.
— Стоїмо, як мур! — заявив Кенігзен по-німецьки. Загомоніло в салі. Старшини перекидалися словами, підходили до гетьмана, впевняли його в своїй силі і в охоті боронити столицю. Ті, що не так певно дивилися в будучність, усувалися назад, знаючи, що перевага по стороні перших. Дехто виявляв жаль, що гетьман не довірював своїм людям, обиджав їх.
— Ми нічого так не хочемо, як звести раз порахунки з ворогом нашим. Тут або віз, або перевіз. З москалями ані в тин, ні в ворота. Вкупі нам не жити. Розлучімся раз.
Гетьман дав знак рукою.
— Хто з вас противної гадки, панове, — питався, — хай голоситься.
Не відозвався ніхто.
— Тоді, Чечель, віддаю тобі мою резиденцію, борони її. А ви, панове товариство, слухайте полковника Чечеля, як слухали б мене. Може, Бог дасть, що відніметься тая чаша від вас, може, ворог не буде мати сили й часу облягати цей город, а як ні, то не забувайте, що твердині боронять не так мури і вали, траншеї і бастіони, як згода і єдиномишленність його оборонців, як послух, який винні обложенці свому командантові. В твої руки, полковнику Чечель, долю Батурина передаю.
Чечель поклонився низько, гетьман руку йому подав. І другі кріпко стискали Чечелеву долоню, впевняючи його в своїй непохитній охоті підчинятися його приказам і не здавати твердині.
— Гармати на осавула мого пана Кенігзена здаю, сотник Дмитро городом порядкуватиме, щоб лад був у ньому. А тепер, панове товариство, поручаю вас милості Божій, котра вас не опускає, поки ви не опустите города того і не здасте його в руки ворога, із-за чого сталася б нечесть велика всьому війську козацькому і кривда мешканцям нашої столиці. Милість Божа да будет з вами.
— І со духом твоїм, — відповіли побожно.
— І ще одно прохання: не погордуйте моїм хлібом-сіллю, панове товариство. Я старий. Не знаю, чи переживу негоду. Важкі хвилини дожидають мене. Може, востаннє погощу вас у себе. Будь ласка!
Перейшли до столової. Тут на круглому столі накладено усяких зимних страв, печива й мясива, пиріжків, маринованих риб і грибків, сушених і в меді варених овочів. На підносах стояло багато чарок, налитих старим вином, від якого пахощі понеслися по світлицях. Тільки крісел кругом стола не поставлено — знак, що це перекуска наскорі, а не вечеря. З'їж, попий, обітри вуса і йди. Спішися.
— Вип'ємо, панове, як поляк каже, стремінного за добру долю города Батурина і всіх мешканців його, на потугу його оборонців у твої руки, полковнику Чечель. — Гетьман підняв чарку вгору і повів очима докола. — Від краю до краю, всім вам добра бажаю.