Напучені таким обізнаним з місцевими звичаями провідником, наші друзі відважно вступили в це море людей, які, як всі ромеї, пахли часником. Бавдоліно купив собі два арабські кинджали гарної роботи, які можна повісити обабіч на пояс, щоб мати змогу швидко їх витягти, схрестивши руки. Абдул вишпортав невеличкий прозорий покрівець, який містив пасмо волосся (невідомо чиє, але ясно було, кого він мав на мислі). Соломон став голосно прикликати інших, коли натрапив на шатро якогось перса, який продавав чудодійні настоянки. Продавець еліксирів показав плящинку, яка, за його словами, містила вельми потужний засіб: коли приймати його малими дозами, він стимулює життєву снагу, але коли випити його за раз, провадить до миттєвої смерті. Відтак він показав подібну плящинку, яка містила найсильнішу на світі протиотруту, здатну протидіяти будь-якій трутизні. Соломон, який, як всі юдеї, кохався в медицині, придбав протиотруту. Належачи до народу, хитрішого від ромеїв, він зумів заплатити одну монету замість запрошених десяти, і журився, боячись, що заплатив принаймні вдвічі більше.
Коли вони відійшли від аптекаревого шатра, Кіот знайшов собі розкішний шарф, а Борон, довго розглядаючи товар за товаром, похитав головою і пробурмотів, що людині імператора, який володіє Ґрадалем, усі скарби світу здаються лайном, то що вже казати про це барахло.
Вони зустрілися з Бойді з Александрії, який уже фактично долучився до їхнього товариства. Його зачарував один перстень — можливо, золотий (продавець плакав, віддаючи його, бо перстень цей належав його матері) — у його оправі містився чудодійний трунок, один ковток якого міг зцілити пораненого, а в деяких випадках — навіть воскресити мертвого. Він купив його, мовляв, якщо доведеться ризикувати життям під єрусалимськими мурами, то варто вжити якихсь запобіжних заходів.
Зосима дуже зрадів, побачивши перед собою печать з літерою Зет — його ініціалом, яка продавалася з паличкою сургучу. Літера була така стерта, що навряд чи могла залишити якийсь знак на сургучі, але це свідчило про шляхетну давність цього предмета. Звісно, він був полонений і не мав грошей, але Соломон змилосердився і купив йому цю печать.
У певну мить, штовхаючись в юрбі, вони помітили, що загубили Поета, але потім знайшли його, коли він торгувався за меч, який, за словами продавця, брав участь у завоюванні Єрусалима. Але коли він сягнув по капшук, то зрозумів, що Зосима казав правду, і він, зі своїми блакитними очима замріяного алемана, притягав злодіїв, як мух. Бавдоліно зглянувся і подарував йому цей меч.
Наступного дня в їхній табір у супроводі двох служників з'явився багато вбраний чоловік з аж надміру поштивими манерами, який хотів побачитись із Зосимою. Монах побалакав трохи з ним, а тоді сказав Бавдолінові, що то Махітар Ардзруні, високий вірменський достойник, якому князь Левон доручив таємне посольство.
— Ардзруні? — сказав Никита. — Я чув про нього. Він кілька разів бував у Царгороді, ще за часів Андроника. Звісно, там він познайомився з Зосимою, який мав славу знавця магічних наук. Один мій друг з Селімбрії — хтозна, чи зустрінемо ми його там, — навіть побував у його замку Даджиґ…
— Ми теж там побували, як побачиш, і нічого доброго нам це не принесло. Те, що він був приятелем Зосими, було для мене радше лихою призвісткою, але я сказав про нього Фрідріхові, і він захотів побачитися з ним. Цей Ардзруні гримав свою місію у великій таємниці. Він і був посланцем Левона, і не був, точніше, якщо був, то не мав права в цьому зізнаватися. Він прибув, щоб провести імперське військо через турецьку територію аж до Вірменії. З цісарем Ардзруні порозумівався цілком пристойною латиною, але коли не хотів висловлюватися надто ясно, вдавав, ніби не знаходить належного слова. Фрідріх казав, що той підступний, як усі вірмени, але йому була потрібна людина, яка добре знає місця, і він вирішив узяти його із собою, обмежившись до того, що попрохав мене мати його на оці. Мушу сказати, що під час подорожі поводився він бездоганно, і всі одержані від нього відомості виявилися правдивими.
24. Бавдоліно у замку Ардзруні
У травні 1190 року військо вступило на територію Азії, перетнуло Віфінію, дійшло до Лаодикеї і попрямувало до земель турків-сельджуків. Старий султан Іконійський називав себе союзником Фрідріха, але сини усунули його від влади і напали на християнське військо. Точніше ні — Килидж теж, схоже, змінив своє ставлення, але ніхто нічого точно так і не дізнався. Сутички, бійки, цілі баталії — Фрідріх виходив з них переможцем, але військо його було подесятковане холодом, голодом і наскоками туркменів, які з'являлися не знати звідки, вдаряли по флангах його війська і тікали, добре знаючи всі стежки і схованки.
З труднощами просуваючись пустельними, опаленими сонцем теренами, вояки були змушені пити власну сечу або кінську кров. Коли вони прибули під Іконій, військо прочан зменшилося до тисячі лицарів.
Але була то непогана облога, і молодий Фрідріх Швабський, хоч і слабосилий, бився чудово й очолив вирішальний приступ, яким взяли місто.
— Ти так холодно говориш про молодого Фрідріха.
— Він не любив мене. Він не довіряв нікому, ревниво ставився до молодшого брата, який позбавив його імператорської корони, і, звісно, відчував ревнощі й до мене через почуття, які живив до мене його батько, хоч я не був однієї з ним крові. А може, ще в дитинстві його непокоїли погляди, які я кидав на його матір, чи вона на мене. Він ревнував також через авторитет, який я здобув, подарувавши Градаль його батькові, і завжди виказував недовіру до цілої тієї історії. Коли говорилося про виправу до Індій, я чув, як він бурмоче, що про це ще буде мова у відповідний момент. Йому здавалося, ніби всі у нього щось забирають. Саме тому під Іконієм він повівся так відважно, хоч у той день його лихоманило. Тільки коли батько похвалив його за чудовий цей подвиг перед усіма своїми баронами, я побачив, як в очах його заблиснуло сяйво радості. Гадаю, єдиний раз в його житті. Я пішов віддати йому шану, і я справді дуже радів за нього, та він лиш неуважно мені подякував.
— Ти такий подібний до мене, Бавдоліно. Коли я писав літописи своєї імперії, я теж зупинявся на найменших заздрощах, ненавистях, ревнощах, які розбивають сім'ї владоможців і розладнують великі суспільні починання. Імператори теж люди, а історія є також історією їхніх слабкостей. Але продовжуй.
— Завоювавши Іконій, Фрідріх тут же вирядив послів до Левона Вірменського, щоб той допоміг йому пройти через свої землі. Вони були союзниками, вони самі це пообіцяли. Та Левон все не посилав нікого нам назустріч. Може, його охопив страх, що його чекає такий самий кінець, як султана Іконійського. І ми йшли далі, не знаючи, чи дочекаємось допомоги, а провадив нас Ардзруні, запевняючи, що посли його князя неодмінно прибудуть. Одного червневого дня, повернувши на південь і проминувши Ларинду, ми вступили в Таврські гори і нарешті побачили цвинтарі з хрестами. Ми були в Кілікії, християнській землі. Нас відразу прийняв вірменський правитель Сибілії, а далі, біля тієї проклятої річки, назву якої мені хочеться забути назавжди, ми зустріли посольство, яке прибувало від імені Левона. Тільки-но про нього повідомили, Ардзруні попередив, що йому краще не показуватися, і зник. Ми зустрілися з двома достойниками, Константом і Балдуїном з Камардейса, і я ніколи ще не бачив послів з такими неясними цілями. Один з них заповідав неминуче прибуття у всій помпі Левона і католикоса Григорія; другий щосили викручувався, зауваживши, що попри велике бажання вірменського князя допомогти імператорові, він не може показувати Саладинові, що дає вільну дорогу його ворогам, а отже мусить діяти дуже обережно.
Тільки-но посольство відбуло, як знову з'явився Ардзруні і відвів убік Зосиму, який потім пішов до Бавдоліна, а той повів його до Фрідріха.