— Ардзруні каже, що хоч він не має жодного бажання зраджувати свого володаря, але підозрює, що Левон зрадів би, якби ти затримався тут.
— В якому сенсі? — спитав Фрідріх. — Він що, хоче запропонувати мені вина і дівчат, щоб я забув, що маю йти на Єрусалим?
— Може, й вина, але отруєного. Він казав нагадати тобі про лист королеви Сибілли, — сказав Зосима.
— Звідки він знає про той лист?
— Ходять чутки. Якби Левон зупинив твоє просування, це б справило величезну приємність Саладинові, а Саладин міг би допомогти йому здійснити його бажання стати султаном Іконійським, оскільки Килидж і його сини зазнали ганебної поразки.
— А чому Ардзруні так переживає за моє життя, що аж зрадив свого володаря?
— Лише Наш Господь віддав своє життя тільки заради любові до людства. Людський рід, народжений в гріху, подібний до тварин: корова теж дає тобі молоко, лише коли ти годуєш її сіном. Чого ж навчає свята ця приповідка? Що Ардзруні не погордував би одного чудового дня зайняти місце Левона. Чимало вірмен шанує Ардзруні, а Левона ні. Отже, здобувши собі вдячність священного римського імператора, він би міг колись покластися на наймогутнішого зі своїх друзів. Ось чому він запрошує нас до свого замку Даджиґ на берегах цієї ж річки, а твої люди можуть стати табором навколо нього. Чекаючи, аж з'ясується, що Левон збирається зробити насправді, ти можеш жити в нього, захищений від будь-яких підступів. І насамперед радить, щоб відтепер ти був обережний з їжею і питвом, що їх підносять тобі твої земляки.
— Хай йому чорт, — горлав Фрідріх, — уже цілий рік я потрапляю то в одне зміїне гніздо, то в інше! Мої знамениті алеманські князі — янголи в порівнянні з ними, і знаєш, що я тобі скажу: навіть ті віроломні міланці, які справили мені стільки клопотів, принаймні виходили проти мене у відкритому полі, не намагаючись зарізати вві сні! То що ж робимо?
Син Фрідріх порадив прийняти запрошення. Краще стерегтися одного відомого можливого ворога, ніж багатьох невідомих.
— Слушно, отче мій, — сказав Бавдоліно. — Ти розташуєшся в тому замку, а ми з друзями будемо загородою навколо тебе, щоб ніхто не міг підійти до тебе, не пройшовши по наших трупах, чи то вдень, чи вночі. Куштуватимемо кожну страву, яку тобі піднесуть. Не бійся, я не мученик. Усі знатимуть, що ми питимемо і їстимемо раніше від тебе, і нікому й на думку не спаде отруїти когось із нас, бо потім гнів твій впаде на кожного мешканця цієї твердині. Люди твої потребують спочинку, в Кілікії живе християнський люд, султан Іконійський більше не спроможеться на те, щоб пройти через гори і знову напасти на тебе, а Саладин ще занадто далеко; землі ці — суцільні верхогір'я й ущелини, які становлять чудовий природний захист, і мені здається, що тут можна буде всім відновити сили.
Після денного переходу в напрямі Селевкії вони ввійшли it ущелину, де ледве було місце, щоб пройти вздовж річки. Раптом ущелина відкрилася, річка потекла якийсь час по рівному місцю, а відтак, пришвидшивши свій плин, пірнула в ще одну ущелину. Неподалік від берега, виростаючи і рівнини, мов гриб, височіла вежа з нерівними контурами — якщо дивитись на неї зі сходу, вона поставала немов огорнена в блакитну пелену на тлі призахідного сонця, і на перший погляд важко було сказати, чи діло це рук людських, чи природи. Лиш коли підійти ближче, ставало зрозуміло, що був то бескид, на якому розташувалася твердиня — з неї можна було наглядати за цілою цієї долиною і за хребтом навколишніх гір.
— Ну ось, — мовив тоді Ардзруні, — тепер, о володарю, вели своєму військові розбити на рівнині табір, і раджу тобі розташувати його там, у долині ріки, де є місце для наметів і вода для людей та тварин. Фортеця моя невелика, тому раджу тобі піднятися туди лише з групою довірених людей.
Фрідріх звелів синові зайнятися розбиттям табору і залишитися з військом. Він вирішив узяти із собою тільки десяток людей, а крім того — Бавдоліна з друзями. Син спробував протестувати, кажучи, що хоче бути коло батька, а не на відстані у понад милю. Він знову зиркнув на Бавдоліна і його друзів з недовірою, та імператор був невблаганний. «Я спатиму в цьому замку, — мовив він. — Завтра вранці піду купатись у річці, а для цього ви мені не потрібні. Я доберуся сюди вплав, щоб побажати вам доброго дня». Син, згнітивши серце, сказав, що батькова воля — закон.
Фрідріх відлучився від основної маси війська разом зі своїми десятьма озброєними людьми, Бавдоліном, Поетом, Кіотом, Вороном, Абдулом, Соломоном та Бойді, який вів на ланцюгу Зосиму. Усім було цікаво, як можна дістатися до недоступного того місця, але коли вони обійшли бескид навколо, виявилося, що із західного боку урвище ставало пологішим — не дуже, але достатньо, щоб там можна було викопати і вибрукувати стежку зі східцями, по якій могли проїхати бік у бік тільки два верхівці. Якби хтось захотів піднятися туди з ворожими намірами, йому довелося б повільно просуватися по цих сходах, і двоє лучників з кріпосних стін могли б дуже легко вигубити всіх нападників.
У кінці підйому видно було браму, яка вела у двір. Зовні цієї брами стежка тяглася далі над урвищем, притискаючись до мурів і стаючи ще вужчою, до ще однієї, меншої брами з північного боку, а відтак пропадала в порожнечі.
Вони ввійшли у двір, який вів у дитинець; мури його були всіяні бійницями, але їх захищали ще одні мури, які відділяли двір від провалля. Зовні за воротами, на ескарпі, Фрідріх поставив вартових, щоб вони стерегли стежку зверху. Схоже, що Ардзруні не мав там своїх людей, крім кількох горлорізів, які стерегли двері й коридори.
— Я не потребую тут війська, — мовив Ардзруні, гордовито усміхаючись. — На мене неможливо напасти. І ти, священний імператоре, побачиш, що це не місце для війни, а захисток, в якому я займаюся своїми дослідженнями повітря, вогню, землі й води. Ходи, я покажу, де буде гідне твоє пристановище.
Вони піднялися по парадних сходах і за другим закрутом увійшли в простору збройну палату, обставлену кількома лавками, з лицарськими обладунками на стінах. Ардзруні відчинив масивні дерев'яні двері, оковані металом, і запросив Фрідріха у пишно прибрану кімнату. Там було ліжко з балдахіном, комод, на якому стояли золоті чаші й свічники, а над ним — чи то ковчег, чи скриня, чи скинія з темного дерева; крім того, був там ще великий коминок, готовий до вжитку: на ложі із сухих гілок були поскладані дерев'яні поліна і шматки чогось схожого на вугілля, але вкритого оліїстою речовиною, яка, мабуть, добре підтримує полум'я, і все це було вкрите гілками з пахучими ягодами.
— Це найкраща моя кімната, — сказав Ардзруні, — і для мене велика честь запропонувати її тобі. Не раджу відчиняти цього вікна. Воно виходить на схід, і завтра вранці сонце докучатиме тобі. Ці кольорові вітражі, чудо венеційського мистецтва, пом'якшать різке світло.
— Через це вікно ніхто не проникне в кімнату? — спитав Поет.
Ардзруні з труднощами відчинив вікно, замкнуте на численні запори.
— Бачиш, — сказав він, — воно дуже високо. А за воротами, на ескарпах, сторожують люди імператора.
І справді, звідси видно було ескарпи зовнішніх мурів, кружґанок, по якому час від часу проходили вартові, а на відстані польоту стріли од вікна видніли два великі кружала чи щити з блискучого металу; були вони сильно ввігнуті і спочивали на підставці, вставленій між фортечні зубці. Фрідріх спитав, що це таке.
— Це Архімедові дзеркала, — сказав Ардзруні, — з їх допомогою той мудрець давніх часів знищив римські кораблі, які взяли в облогу Сиракузи. Кожне дзеркало ловить і відбиває промені світла, які паралельно падають на його поверхню, і тому речі відображаються в ньому. Та якщо дзеркало не плоске, а відповідно вигнуте за правилами найвищої з наук, геометрії, проміння відбиватиметься не паралельно, а зосереджуватиметься у певній точці перед дзеркалом, залежно від його вигнутості. То якщо поставити дзеркало так, щоб воно ловило сонячні промені в ту пору, коли вони найгарячіші, і спрямувати їх усі разом в одну далеку точку, концентрація сонячних променів у тій конкретній точці спричинить займання, і таким чином можна запалити щоглу, обшивку корабля, воєнну машину чи просто хмиз навколо табору твоїх ворогів. Дзеркал є два, бо одне вигнуте так, щоб вражати променями далеко, а друге спричиняє займання близько. Цими двома дуже простими пристроями я можу захистити свій замок краще, ніж якби я мав тисячу лучників.