— А як було в Одесі?
Я чую, як вона плаче за моєю спиною.
— Було жахливо.
Останній пацієнт (Ще у світлі)
Лікар Яновські акуратно складає історію хвороби, кілька разів проводить по ній рукою, перш ніж відкласти.
— Про що задумався, Улофе?
Улоф підводить погляд і міцніше хапається за свою невеличку сумку
— Думаю, мені вже час іти.
— А ще?
— Думаю про те, що було. Іноді здавалося, що цю будівлю задумали лише для мене, для мене одного в усьому світі, що ця замкнена кімната самотньо зависала у всесвіті, поки я сидів в ізоляції.
— Так, але ж ти не був самотнім. Вас були тисячі.
— Це правда.
Лікар Яновскі підходить до вікна і повертається спиною, його обличчя залишається в тіні. Над Клокхуспаркен низько летить зграя галок, так низько, що здається, ніби вони залетять до будинку навпроти. В останню секунду вони блискавично підіймаються вгору. Зараз у цілому світі існує лише ця кімната, м’яке гудіння люмінесцентних ламп і голос лікаря Яновскі.
— І що ти бачиш, коли уявляєш себе назовні, на свободі?
Улоф якусь мить мовчить, короткими швидкими рухами розтирає сухі долоні, ніби для заспокоєння.
— Хочете знати, що я бачу?
— Так.
— Отож. Зима, затока Нюбрувікен вкрита льодом. Величезні сніжинки, сиро і холодно, тому люди на вулицях ходять швидко. У Кунґстредґорден діти катаються на ковзанах, ліхтарі освітлюють маленький каток, з динаміків лунає тиха музика.
Він замовкає, потупивши очі.
— А ти, Улофе, де ти?
На його руки, складені на колінах, капають сльози.
— Я лежу, зіщулившись в зимовому пальті на Гамнґатан перед Нурдіска Компаніет. Повз мене мчать люди. Так швидко, ніби реактивний літак, я бачу, як вони проносяться повз мене. Я дуже боюся, лікарю.
— Як думаєш, куди всі ці люди прямують?
— Вони йдуть у майбутнє. А для мене там нічого немає.
Час ангелів
З дерев опало листя, голі чорні вологі стовбури, низьке молочно-біле небо, на якому не видно птахів. Я сиджу на лавці, чекаю, коли Їм приплететься сюди, перейшовши подвір’я. Над травою літає останній метелик, здається, наче його крила надто обважніли для польоту. Трохи далі якийсь чоловік згрібає листя. Їм довго мовчить, крутить у руках конверт.
— Привіт, Їме.
— Єккі, я сумував за тобою.
— Справді?
— Так.
— Не думала, що ти хотів, аби я сюди приходила.
Тепер метелик зовсім завмер під величезними крилами. Вугільного кольору, кольору землі, ніби він народився у ґрунті, з могильної лялечки.
— І за чим ти скучав? — питаю, коли він нічого не каже.
Він сміється і тицяє на крису капелюха так, що він зсувається мені на очі.
— За цим капелюхом. Я сумував за цим капелюхом.
Якийсь час ми сидимо мовчки. Я думаю, що легко могла б зловити метелика і роздавити його в руці, але не роблю цього. Їм виглядає інакшим, не таким загнаним, як раніше. Розказує, що отримав дозвіл на кілька днів і поїхав на острів Стура Карлсьо.
— Скоро я звідси вийду.
— Скоро — це коли?
— Не знаю. Чекаю на рішення Едварда.
Зненацька на траві з’явдяється тінь, якийсь птах низько летить небом. Напевно, це хижий птах, я веду за ним поглядом, доки той не зникає в молочному небі. Я не знаю, що маю казати, мені здавалося, що він залишиться тут назавжди, я думала, що щось закінчилося, що він ніколи не повернеться.
— То тепер ти здоровий?
— Я ніколи не стану здоровим, але мені вже не потрібно тут залишатися.
Метелик розправляє крила, злітає над травою, а тоді раптом падає і лежить, не рухаючись.
Сабіна чекає на Їма, в руках тримає шахівницю. Під хутром у неї чорний купальник і Едвардові великі гумові чоботи. Вона копирсається в сумочці, дістає помаду, відкриває її, а тоді так і завмирає, не намалювавшись, тримаючи її в руці.
— Ти повернувся, — каже вона.
— Звісно що повернувся.
— Я думала, ти пішов назавжди.
Мовчки розставляє фігури. Вони починають гру, грають блискавично швидко, зосередившись.
— Як думаєш, ми будемо бачитися там, назовні?
— Звісно.
Сабіна чекає. Тоді продовжує.
— Врешті-решт, це я прив’язалась до тебе, а не ти — до мене. І так завжди. Напочатку я веду. А тоді все втрачаю. Або ж — втрачаю себе. Думаю, ти забудеш про мене тієї ж миті, коли вийдеш за браму.
— Сабіно, тебе забути було б дуже важко.
— А якщо я залишуся тут?