Ясміна Реза
Bella Figura
Присвячується Франсуа Зімере
Дійові особи
Андреа
Борис Амет
Франсуаза Ірт
Ерік Блюм
Івонна Блюм(мати Еріка)
(Чотирьом першим між сорока і сорока п’ятьма роками).
Необхідні паузи і проміжки майже не позначені в тексті.
Найголовніше — синкопи, затримки і замовчування.
1
Весняний вечір. Ще ясніє день.
Парковка ресторану (назву на вивісці ми не бачимо).
Стоїть чоловік.
Поруч авто — з боку пасажира відкриті дверцята. Звідти стирчать ноги молодої жінки. Вона запалює цигарку.
Перш ніж чоловік подає голос, спливає певний час.
БОРИС: ...Можемо зняти номер в «Ібісі», і там я прямо з порога тебе осідлаю!.. Мені ця думка подобається!
АНДРЕА: Де? В «Ібісі»?
БОРИС: Та де хочеш!.. (Пауза). Я був би тобі дуже вдячний, якби ти не курила в машині.
Андреа глибоко вдихає дим і напускає його повну машину — спереду і позаду. Вона дуже старається.
БОРИС: То що ми вирішуємо?
АНДРЕА: А мені плювати...
БОРИС: Залишаємось тут? Шукаємо інше місце? Андреа, що нам робити?
АНДРЕА: Слухай, скажи чесно: це нормально, по-твоєму, привозити мене до ресторану, який порадила твоя дружина?
БОРИС: Вона не порадила! Вона сказала, що там смачно готують!
АНДРЕА: Це те саме.
БОРИС: Ні!
АНДРЕА (ліниво вилазить із машини): І з ким ти маєш тут бути?
БОРИС: Та нічого такого. Просто клієнти...
АНДРЕА: Однак ти запитав свою дружину, знаючи, що підеш сюди зі мною.
БОРИС: Я не питав! Ми просто розмовляли. Що тут такого?!
АНДРЕА: Якщо ти вирішиш мені хустку подарувати — ти теж у неї поради запитаєш?
БОРИС: Не бачу зв’язку.
АНДРЕА: Та ні, це одне і те саме.
БОРИС: Андреа, я роблю все, що можу! Це лише ресторан...
АНДРЕА: Робиш, що можеш?
БОРИС: Я не це хотів сказати...
АНДРЕА: Ти робиш усе, що можеш, — і ведеш мене в ресторан?!
БОРИС: Так, роблю! Роблю — і все, крапка! Годі! Ти мені дорікаєш тим, що я згадую про тебе, лише коли хочу сексу, і намагаюся втиснути у свій насичений графік — я це вже чув, і я дійсно звільнив час для вечері у дуже непростий для мене період, і через це змушений викручуватись, як тільки можу...
АНДРЕА: Боже, яка ж я невдячна — адже мене вшанували цілою вечерею!
БОРИС: Я не прошу про вдячність, вистачило б і усмішки...
АНДРЕА: Зараз лусну від радощів!
БОРИС: То ми кудись поїдемо? Куди б ти хотіла?
АНДРЕА: Бачу, ти не розумієш. Уже сам факт, що твоя дружина причетна до зустрічі, яка стосується тільки нас із тобою, що її схвалення може вплинути на задоволення, яке ми начебто мали б розділити лише вдвох, — невже ти не розумієш, наскільки мені це гидко?!
БОРИС: Розумію, ясна річ, розумію — але ти перебільшуєш!
АНДРЕА: А звідки вона знає про цей ресторан? Її туди коханець водить?
БОРИС: Дуже смішно.
АНДРЕА: Їй відомо, що ти цього вечора будеш тут?
БОРИС: Ні, не відомо.
АНДРЕА: А що ти їй сказав?
БОРИС: Припини курити!
АНДРЕА: Чого б це раптом?
БОРИС: Ти забагато куриш.
АНДРЕА: Мені приємно, що ти так про мене турбуєшся. Якщо я й справді багато курю, то воно варте того, щоб ти потурбувався про мене.
БОРИС: От я і турбуюсь.
АНДРЕА: Тобто, щоб хтось нарешті хоч трошки потурбувався про мене, треба витворити щось аж таке!
БОРИС: Я справді хвилююсь.
АНДРЕА: Ні, не справді.
БОРИС: Авжеж, справді.
АНДРЕА: Ні.
БОРИС: Андреа! Що робимо? Поглянь, адже тут непогано. Мальовничий пейзаж, дерева. Вечеря на гарній терасі. Нам буде весело — бо зазвичай нам весело вдвох, хіба ні?
АНДРЕА: Тобі подобається моя спідниця?
БОРИС: Вона суперова.
АНДРЕА: Не закоротка?
БОРИС: Ні, аж ніяк.
АНДРЕА: А моїй доньці здається короткою.
БОРИС: Та що вона знає! У дітей зовсім немає смаку.
АНДРЕА: Вона хоче, щоб я була схожа на пані.
БОРИС: У тебе на це ще буде час. Поцілуй мене.
АНДРЕА: Ні.
БОРИС: Та поцілуй же!
Він хапає її, і вони незграбно цілуються.
АНДРЕА: А я так чекала на цей вечір...
БОРИС: Я також.
АНДРЕА: Псую його не я. То що ти їй наплів?
БОРИС: Обов’язково про це говорити?
АНДРЕА: Що ти їй наплів?
БОРИС: Нічого.
АНДРЕА: Тобто вона не питала, куди ти їдеш?
БОРИС: Вона у Валансьєні[1].
АНДРЕА: У Валансьєні! Точно! Яка ж я дурна...
1
Валансьєн (Valenciennes) — місто на півночі Франції (тут і далі — примітки перекладача).