ІВОННА: Ти мені робиш боляче...
ФРАНСУАЗА: От тільки не треба вдавати з себе нещасну перелякану стару!
ІВОННА: Плювати я хотіла на ваші пересвари! Це мій день народження — можу його святкувати, з ким хочу!
ФРАНСУАЗА: То ми його до смерті святкувати будемо?
ІВОННА: Не до тебе кажучи, але... Ти свій день народження не любиш. Не любиш Різдво, не любиш неділі — не любиш нічого!
ФРАНСУАЗА: Аякже, нічого я не люблю!
ІВОННА: А де ваш друг?
АНДРЕА: Ет!.. Чорт його зна!
ІВОННА: Мені він видався надто запальним.
АНДРЕА: Ви робите йому багато честі, мадам.
Пауза.
ІВОННА (до Андреа): У мадемуазель де Лонґвіль віяла не було, а я собі змайструвала... Це що, жаби кумкають?
ФРАНСУАЗА: Так, жаби кумкають!
ІВОННА: Тут є болото?
ФРАНСУАЗА: Є болото!
ІВОННА: О, це чудово! (До Андреа). Буває, в мене шумить у вухах... Мій названий батько зазвичай затуляв жабам пельки своїм карабіном... Франсуазо, доню, ти сердишся?
ФРАНСУАЗА: Ні.
ІВОННА: Я не люблю, коли ти сердишся.
ФРАНСУАЗА: Я не серджуся.
АНДРЕА: Дали б мені волю — я б усе врегулювала карабіном! (Намагається взути свої туфлі). Все, не лізе... Не можу взути... Знущання, а не взуття! (Люто відштовхує їх ногами).
Івонна сміється.
Пауза.
АНДРЕА: Який у вас розмір?
ФРАНСУАЗА: Тридцять сьомий.
З’являється Ерік.
ЕРІК: Франсуазо, я вимагаю пояснень. Поясніть, що ви з ледве живою мамою тут робите — тим часом я сам, віч-на-віч з молюсками?
ФРАНСУАЗА: Ти говорив по телефону.
ЕРІК: Дві хвилини! Лише дві хвилини з бідолашним Серже Де Ґро, якого щойно звільнили з «Юніфре»... І ви тут? Ви досі тут?
АНДРЕА: Мені тут подобається.
Андреа робить ковток і простягає келих Франсуазі — та допиває.
ЕРІК: Мамо, ти вже не хочеш їсти?!
ІВОННА: Їсти, їсти! Ви тільки про це і говорите! Гадаєш, мені більше немає чого робити?
ЕРІК: Але ж тобі хотілося устриць?
ФРАНСУАЗА: Дай їй спокій.
ЕРІК: Франсуазо, я не розумію, що відбувається.
ФРАНСУАЗА: А тут немає чого розуміти. Усе пішло на пси. Вечір зіпсований, у мене зіпсований настрій, твоя мати збита з пантелику, тож можеш навіть не намагатися тримати температуру на рівні кімнатної...
ЕРІК: Але що мені робити з цілою тацею морепродуктів?!
ФРАНСУАЗА: Та плювати ми хотіли і на тацю, і на морепродукти!
АНДРЕА: А морські їжаки там є?
ЕРІК: Далися вам ті їжаки! Зараз же не сезон... (До Андреа). Ваш приятель чкурнув світ за очі? Мудра людина.
ФРАНСУАЗА: Борис — чоловік Патриції.
ЕРІК: Здається, це тебе вже не зупиняє.
ФРАНСУАЗА: Хіба ти не збирався принести нам нову холодненьку пляшку?
АНДРЕА: Чудова ідея!
ЕРІК (помічає, що Івонна куняє, похилившись на канапу): Що вона робить?! Мамо!.. Ненавиджу, коли вона ось так пускається берега!
ФРАНСУАЗА: Я пішла.
Вона зникає у напрямку ресторану.
Андреа трохи піднімає Івонну, допомагаючи їй стати на ноги.
АНДРЕА: Івонно, ви маєте бути з нами і святкувати свій день народження.
ІВОННА: А й справді — мій день народження!
АНДРЕА: Вам не парко у цій кофтині?
ІВОННА: Моя сумочка... Парко, так.
ЕРІК: То зніми її!
АНДРЕА: Можна розстібнути... отак...
Розстібає камізельку Івонни.
ІВОННА: Та дайте вже мені нарешті спокій! Ви мене всі дістали!
ЕРІК (до Франсуази, що повернулася): Я замовив на десерт грушеве праліне. Скасувати?
ФРАНСУАЗА: Подивимось! І чого ти так переймаєшся їдлом!..
ІВОННА: А чому грушеве?!
ЕРІК: Бо це їхня фірмова страва.
ІВОННА: Я люблю праліне з шоколадом.
ФРАНСУАЗА: Ти ж знаєш, як вона любить шоколад...
ЕРІК: Але фірмова страва — це груша!.. Мамо, ти взагалі хочеш десерт?!
ІВОННА: Еріку, у мене від тебе вуха в’януть!
Раптом з’являється Борис.
АНДРЕА: А хто тут у нас!
БОРИС: На паркінґу чекало таксі...
АНДРЕА: Певно, моє.
БОРИС: Я його відіслав.
АНДРЕА: Відіслав?!
БОРИС: А у вас тут що, збори? З ресторану прогнали?
АНДРЕА: Борисе, ти справді відіслав моє таксі?!
БОРИС: Заплатив за лічильником і дав на чай.
АНДРЕА: Мені терміново потрібне заспокійливе... (Риється в сумочці і виймає пакетик). А що ти робив на паркінґу?
БОРИС: Міркував... Тепер ти можеш іти, ми їм набридли — хіба не бачиш? Збирайся...
Бере її за руку і водночас намагається зібрати її речі.