АНДРЕА (раптом стає податливою, млявою і кволою): Хлопчику мій, то ти міркував, згорбившись у своїй машинці...
БОРИС: А де твої туфлі?
АНДРЕА: Уявляєш, я коли зрозуміла, що ти пішов, то навіть зажурилася на хвилинку... Ти залишив мене саму... і відразу після приниження журбою... і журби приниження... словом, матрьошка із різних видів журби... ти ж добре знаєш, що кажеш завжди не те, що хочеш сказати... Словом, облиш мої туфлі — у мене ноги стали втричі більшого розміру... Нарешті я розумію, чому Патриція так радила це місце... Чому ти відіслав моє таксі?.. Ти забув, що не можеш зробити мене щасливою?.. Хіба це ваша — чоловіча — роль робити нас, жінок, щасливими?..
БОРИС: Що це за театр? Ти вирішила когось спокусити?
АНДРЕА: Віддай мою сумку!
БОРИС: Ми йдемо.
АНДРЕА: Та ти вже сто разів за вечір це повторив!
БОРИС: Андреа, я везу тебе до тебе додому!
АНДРЕА: О, диви, загарчав...
БОРИС: Ми псуємо людям вечірку!
АНДРЕА: Не вплутуй мене в це.
ЕРІК: Годі з мене цього цирку!
БОРИС: Це що, ваш будинок? Ідіть за свій столик! Не ресторан, а похоронне бюро...
ФРАНСУАЗА: Похоронне бюро? Так, справді.
ЕРІК: Ти сама його обрала!
ФРАНСУАЗА: По Інтернету. Івонні кортіло молюсків.
АНДРЕА: Патриція обожнює це місце.
БОРИС: Авжеж, обожнює! І наполегливо його радила!
ЕРІК: Мамо, заради Бога, ми будемо святкувати чи ні?!
ІВОННА: Я хочу святкувати радісно.
ФРАНСУАЗА: Це буде непросто.
ЕРІК: Хочеш, запитаю, чи можуть вони зробити шоколадне праліне замість грушевого?
ІВОННА: Хто?
ЕРІК: Як — хто?! Таж працівники ресторану!
ІВОННА: Вони дуже милі люди.
ЕРІК: Мамо, що мені робити?.. Замовляти шоколадне праліне?
АНДРЕА: Ви її тільки заплутуєте. Дайте їй передихнути.
ЕРІК: А ви заткайте свою пельку!
БОРИС: Друже, час тобі заспокоїтися...
ЕРІК: Мамо, тобі замовляти шоколадне праліне?!
ФРАНСУАЗА: Еріку, годі!
ЕРІК: Не вдавай із себе жертву, відповідай! Промугикай вже щось!
АНДРЕА: Не смійте з нею так розмовляти!..
ЕРІК: Та йдіть ви всі!..
Пауза.
Офіціант заносить карафу з водою і пляшку шампанського у новому відерці. Він відкорковує її і наповнює келихи.
Андреа дає Івонні склянку води і заохочує випити.
ЕРІК (знеможено): Я лізу зі шкіри, щоб полегшити їм життя, рву себе на частини, щоб підтримати ілюзію сімейного затишку... Витрачаю життя на їхній добробут... І що? Хоч би натяк на вдячність! О, ні! Тільки скарги, скигління, невдоволені мармизи!.. Звідки цей скрекіт?
АНДРЕА: За рестораном є водойма.
ЕРІК: Ви що, вже всю територію дослідили?
АНДРЕА: Авжеж.
ЕРІК: Певно, треба таки бути впертим егоїстом або фаталістом... Нехай кожен сам собі дає раду і сам веслує своїм човном... Я вже навіть їсти не хочу...
АНДРЕА: А я хочу! І їсти, і пити!
ЕРІК: То пригощайтесь молюсками, якщо є бажання! Тацю я оплатив...
ФРАНСУАЗА: Івонно, як ви?.. Івонно?
ІВОННА: Усе гаразд...
БОРИС: Задихаюся... Мене нудить...
АНДРЕА: Дати тобі «Седаміл»?
БОРИС: Я цю гидоту не приймаю...
АНДРЕА (до Франсуази): У мене закінчились цигарки, у вас часом не знайдеться «Лакі» для мене?
ФРАНСУАЗА: На жаль, теж уже не маю...
БОРИС: Вона вже достатньо викурила... Бачу, ви тепер подружки?
АНДРЕА: Може, вони нас виручать? (Робить кілька кроків у бік зали ресторану). Певно, мене виженуть із голими ногами?.. (Борис перехоплює її). Ай!.. Ти ж боляче мені робиш!.. Відпусти!..
БОРИС (тримає її): Ми тут назавжди застрягли?
АНДРЕА: Борисе, ти мені набрид, краще йди...
БОРИС: Не кажи слів, про які пошкодуєш. Сьогодні я здатен на будь-що...
АНДРЕА (регоче): Ого!
БОРИС: Мене приперли до стінки. Я вскочив по самі вуха.
АНДРЕА: Знову ти за своє! Ти хоч розумієш, як мало у тебе шансів пробити когось на сльози такими фразами? Вскочив? То сиди мовчки!
ЕРІК: Що, знову веранди?!
БОРИС: Я приречений на ліквідацію.
ЕРІК: Та не приречені ви!
БОРИС: Замовкніть! Чому ви так вирішили? Ви ж нічого не знаєте!..
ЕРІК: Тепер ми на «ви»?
БОРИС: Віщаєте, мов священник із катедри, не знаючи анінайменшої деталі...
ЕРІК (вказуючи на Франсуазу): Я суджу з того, що мені розповіли.
БОРИС: Годі. Облиште... Я заклав будинок. Єдине, що в мене є. Аби гарантувати повернення інвестицій. Моя дружина про це не знає. Мене примусять поповнити пасив, бо визнають винним. Якщо я подам звітність, мене позбавлять і будинку, і компанії. В мене не буде нічого. Процедура триватиме роками, а боргів стане до кінця життя...