АНДРЕА: Дуже цікаво.
ІВОННА: Мій покійний чоловік казав, що британці — покидьки, та я не згодна.
ЕРІК: Мамо, ходімо. Франсуаза там зовсім сама.
ІВОННА: Час від часу він навідується до мене — з лопаток у нього стирчать крильця... Він пурхає по моїй кімнаті...
АНДРЕА (регоче): Пурхає! Це ж просто перл!
ІВОННА: Авжеж! Він у своїй бежевій піжамі з попліну, яку завжди відмовлявся надягати.
ЕРІК: Підозрюю, що авто таки сильно її зачепило...
БОРИС: Ви так гадаєте?.. Бо в неї б мала боліти голова... Як ви?.. Гаразд?..
ІВОННА: Чудово почуваюся!
АНДРЕА: Не паморочиться?
ІВОННА: А мало б?
Івонна обережно кладе книжечку в сумочку і намагається застібнути її. Потім виходить під руку з сином.
Мовчанка.
Андреа силкується натягнути туфлі...
6
Ніч.
Паркінґ.
Борис і Андреа самі.
Він у машині на місці водія, дверцята широко відчинені.
Вона стоїть недалеко босоніж.
Радіо випльовує какофонію — Борис весь час змінює станції.
АНДРЕА: Подивись, будь ласка, у бардачку — чи немає там цигарки?
БОРИС: Немає.
АНДРЕА: Подивись...
БОРИС: У цій машині ніколи не буває цигарок.
АНДРЕА: Ніколи не можна знати напевно...
БОРИС (відчиняє і відразу зачиняє бардачок): Немає.
Пауза.
АНДРЕА: В одному репортажі про безхатьків я бачила жінку, що сказала: палю, бо це нагадує мені про нормальне життя... бо я курила вдома... І я миттю уявила брезент і попільничку, зроблену з бляшанки...
БОРИС: Не розумію, я жодного слова твого не розумію!..
АНДРЕА: Чекай! Залиш оце! Люблю цю мелодію!
Борис одразу вимикає радіо.
АНДРЕА: Коли я навідую матір, часом розглядаю предмети в її кімнаті — так, ніби її там немає... У неї теж є намисто у багато ниток. Її перлини — несправжні.
БОРИС: І як тобі вдається бути такою надокучливою!
АНДРЕА: То вшивайся!
БОРИС: Жодне таксі не приїде сюди о цій порі. Уявляю вирази обличчя Блюмів, коли ти попросиш їх підкинути тебе додому!
АНДРЕА: Оце там — це ж Полярна зірка? Чому вона під Великою Ведмедицею? Як думаєш, це Полярна зірка?
БОРИС: Не знаю! Чхати хотів!
АНДРЕА: Які у вас плани на літо?
БОРИС: Плани на літо?!
АНДРЕА: На відпустку.
БОРИС: Ти це навмисне робиш?!
Вона регоче.
АНДРЕА: Щороку ця клята відпустка, то пляжі Іспанії, то Апулія... авжеж, якось ви поїхали до Апулії, ти повернувся дуже задоволений... дітям дуже сподобалось, ви, мов першопрохідці, роз’їжджали тією Апулією...
БОРИС: Годі вже... Досить!
АНДРЕА: Дуже мило з твого боку було запросити мене сьогодні до недешевого ресторану...
БОРИС: Ти так і не скористалася запрошенням.
АНДРЕА: Вийшло так по-дурному...
БОРИС: Атож.
АНДРЕА: Тобі сумно?
БОРИС: Ні. Мені ніяк. Бо я ніхто.
АНДРЕА: Маєш сходити до ворожки.
БОРИС: Це що, аптечна порада?
АНДРЕА: А сам як вважаєш?
БОРИС: Я так не думаю.
АНДРЕА: Я помітила, що всі мої колишні коханці — у тому числі батько Софії — хотіли цілувати мене у вуста. Пнули свої шиї, цілилися своїми дзьобами мені у губи, щоб, не дай Боже, не промахнутися...
БОРИС: Закінчиться все тим, що ти годуватимеш голубів разом зі своєю новою подружкою, матір’ю...
АНДРЕА: Неприємно це визнавати, але, напевно, вони мають рацію. Не можна взяти й отак пустити все за димом...
БОРИС: Андреа, кохана, поїхали вже звідсіля!..
АНДРЕА: Їдь.
БОРИС: Будь ласка!
АНДРЕА: Мені огидний твій тон!
БОРИС: Я дам тобі ляпаса!
АНДРЕА: Мене це вже давно не лякає.
БОРИС: Та що таке ти прийняла? На чому ти вічно сидиш?!
Кидається до її сумочки.
АНДРЕА: Це цукерки!
БОРИС: Брехня!
АНДРЕА: Лакричні льодяники!
БОРИС: Покажи!
АНДРЕА: Кажу ж тобі — лакричні льодяники!.. Чого ти лізеш?!
БОРИС: Бо мені набридло спостерігати за тим, як ти ковтаєш усяку мерзоту!
АНДРЕА: Я смокчу цукерку! (Широко роззявляє рота). Треба ж з’їсти хоч щось, аби не здохнути з голоду!
БОРИС: Ти втрачаєш вроду. Твоє обличчя стає простим.
АНДРЕА: А я і є простачка.
БОРИС: Простачка і вередуха!
АНДРЕА: Слухай, кажу ж: дай мені спокій!
Борис намагається силою запхати її до авта. Вона опирається і колошматить його.
За мить Борис осідає на землю. Андреа притуляється до нього й обіймає, ніби накриває собою.
Так вони якийсь момент сидять мовчки. Вона робить рух, щоб підвестися...