БОРИС: Залишся зі мною...
АНДРЕА: У цій спідниці я напівгола... (Нарешті, хоч і з зусиллям, підводиться). Донечка має рацію... Ця Івонна мені дуже подобається. Я за неї хвилююсь... Вона сказала, що слід користуватися ногами, поки не пізно... Що вона мала на увазі? Показувати їх, виставляти?.. Моє життя минає за прилавком... Борисе?.. Чуєш, Борисе! У мене гарні ноги? Коліна не надто товсті?
БОРИС: Ні, не товсті.
АНДРЕА: Можливо, ця катастрофа — шанс для тебе.
БОРИС: Та невже?!
Пауза.
АНДРЕА: Мені буде нудно без тебе... Принаймні на початку... Та коли станеш справжнім злиднем, можеш розраховувати на мене. Можливо, я так і чекатиму тебе далі, бо нудитимуся з іншими...
БОРИС: Думаєш, я стану злиднем?
АНДРЕА: Ні... Я так не думаю...
БОРИС: Думаєш, викручуся?
Пауза.
АНДРЕА: Мені що до того...
З ресторану чути сміх.
На паркінґ виходять Івонна, Ерік і Франсуаза — вони щасливо регочуть.
ФРАНСУАЗА (через сміх її слова складно розібрати): Копай? Ти сказав: копай?
ЕРІК (так само): Треба ж і садом зайнятися!
ФРАНСУАЗА: Ви ще тут?! Дивіться, вони ще тут!
Варто їм побачити Бориса й Андреа, як їхні веселощі посилюються.
ЕРІК: Зламалися?
ІВОННА (рада знову бачити Андреа): Ми поховали праліне у садку!
ЕРІК: Шматки праліне! Не цілком!
ФРАНСУАЗА (говорять усі водночас): Вони помилково принесли праліне разом із тацею з морепродуктами...
ЕРІК: Заявили, що складно було встежити за нашим темпом...
ФРАНСУАЗА: А їсти вже не хотілося...
ЕРІК: А вони ж готували праліне спеціально для нас... і я сказав дівчатам, що не можна не скуштувати хоча б шматочок...
ФРАНСУАЗА: Він не хотів їх ображати!
ЕРІК: Тоді вона взяла ложку — і до клумби!
ІВОННА: А він шепотів: вони все бачать, вони все бачать!
ФРАНСУАЗА: Копай!
ІВОННА: Я надто багато сміялася, мені паморочиться в голові...
ЕРІК: Сядь, будь ласка, посидь...
Вони саджають Івонну на капот машини Бориса.
ІВОННА: Довелося попотіти з цим... кущем...
ФРАНСУАЗА: З азалією.
ЕРІК: Піду по нашу машину.
ІВОННА: Ні, не треба. Я нікуди не кваплюсь.
ФРАНСУАЗА: Де ми взагалі?
ЕРІК: З іншого боку ресторану. Я й не знав, що тут можна паркуватися.
ІВОННА: Ми так сміялися!
АНДРЕА: А я бачила, як зірка впала...
ІВОННА: Де?
АНДРЕА: Вже не видно.
ЕРІК: Загадали бажання?
АНДРЕА: Загадала.
ЕРІК: А ви знаєте, що означає, коли падає зірка? Це душа, що вирвалась із чистилища і шукає тіло, щоб прийти на світ.
БОРИС: Це метеорит.
ФРАНСУАЗА: Ходімо? Вже пізно...
ІВОННА: Чому пізно? Нам же весело! Не треба про щось думати! Мене лякають ці зірки, що падають...
ЕРІК: Так, годі! Спати!.. Всім — спати!
БОРИС: Правда ваша...
Івонна все ще сидить на капоті, Борис тим часом відчиняє дверцята.
ЕРІК: Мамо, він зараз поїде...
Він допомагає Івонні злізти. Вона робить кілька кроків по парковці, стискаючи сумочку.
ІВОННА: Добре відсвяткували...
ЕРІК: Авжеж! Чудово!
ІВОННА: А що мені подарували?
ФРАНСУАЗА: Новий халат. І нову лампу, щоб читати у ліжку.
ІВОННА: О...
ФРАНСУАЗА: Атож! Отой м’якенький симпатичний пеньюар, який ти сама вибрала.
ІВОННА: І правда...
ЕРІК: Що ж, прощавайте... цього разу, мабуть, уже остаточно...
ФРАНСУАЗА: Ми залишаємо вас... У вас усе гаразд?
АНДРЕА: Так, звичайно.
ФРАНСУАЗА: Що ж, тоді...
Вони зникають у ночі — там, звідки з’явились. Удалині знову чути їхній сміх.
Мовчанка.
АНДРЕА: Треба було запитати його, чому Полярна зірка сяє під Великою Ведмедицею...
БОРИС: Бачу, ти потребуєш наукового коментаря...
Пауза.
БОРИС: І що ти загадала?
АНДРЕА: Бажання.
БОРИС: Що ми тепер будемо робити?
АНДРЕА: Не знаю... Гайда на море?
БОРИС: Але ж це не близький світ...
АНДРЕА: От бачиш.
БОРИС: А що ти зробила зі своїм взуттям?
АНДРЕА: Туфлі у сумці... Світ завойовують із наплічником! Усі думають, що військо жене вперед, та насправді ми в’янемо непорушно...