БОРИС: Отакої! Нові вигадки!
АНДРЕА: Я добре розважила ваше подружжя.
БОРИС: Андреа! А ти егоїстка! У мене від страху волосся дибки — а ти отак реагуєш?!
АНДРЕА: Борисе, я багато пережила, але пара, що знову єднається в скруті, — це вже занадто навіть для мене.
БОРИС: Все, годі. Повертаємось. Хочу побути сам.
Він сідає в машину.
АНДРЕА: Навіщо ти все це мені розповів?
БОРИС: Бо здуру гадав, що це могло б тебе зацікавити.
АНДРЕА: Чого б це раптом? Бо ми з тобою друзі?
БОРИС: Тема закрита. Сідаєш?
АНДРЕА: І вона на тебе не сердиться?
БОРИС: Андреа, сідай у машину!
АНДРЕА: На її місці я була б дуже зла.
БОРИС: Ти не на її місці. Якщо хочеш — залишайся тут.
Андреа неохоче залазить у машину.
Щоб зачинити дверцята, він майже лягає на неї, потім клацає своїми і різко рушає назад.
Чути жіночий зойк, за ним інші скрики.
ЕРІК: Мамо!
ІВОННА: Він на мене наїхав!
ФРАНСУАЗА: Івонно, з вами все гаразд?
ЕРІК: Мамо, ти як?
Виїжджаючи, Борис зачепив Івонну.
Андреа і Борис квапливо виходять з авта.
БОРИС: Франсуаза?!
ФРАНСУАЗА: Ти щойно наїхав на мою свекруху!
Івонна лежить на землі, не рухаючись.
БОРИС: Мадам, мені дуже шкода, я не... Вам боляче?
ЕРІК: Тобі боляче, мамо?
ФРАНСУАЗА: Івонно?
ЕРІК: Мамо, скажи щось!
БОРИС: Піднятися можете?
АНДРЕА: Дай краще я...
ФРАНСУАЗА: Ви лікарка?
АНДРЕА: Я аптекарка.
ІВОННА (дивиться на неї із захватом): Де моя сумочка?
БОРИС: Ось.
Піднімає сумочку і подає Івонні.
ІВОННА: Сьогодні мій день народження.
ФРАНСУАЗА: Бідолашна, у неї справді сьогодні день народження.
АНДРЕА: Обережно... Отак...
ЕРІК: Мамочко, обережно...
Нарешті Андреа та Еріку вдається підняти Івонну, яка хапається за їхні плечі.
АНДРЕА: У вас нічого не болить?
ІВОННА: Нічого і ніде.
Вона робить кілька кроків без їхньої допомоги.
БОРИС: Дякую, Господи!.. Дякую тобі!
ЕРІК: Не варто так хвилюватися. У неї немає ушкоджень. А ми з вами, здається, вже зустрічалися... На авіашоу у Фане?
ФРАНСУАЗА: Це Борис, чоловік Патриції.
БОРИС: Справді, на авіашоу. Мене звати Борис Амет. І мені дуже шкода, що так сталося.
ЕРІК: Ерік Блюм. Дивно, що ми зустрічаємось саме тоді, коли наша родина нарешті вирішила повечеряти поза стінами дому!
ІВОННА (до Андреа): Аптекарка... Обожнюю аптекарів. Я — їхня улюблена клієнтка! Де моя сумочка?
Вона знову хапає свою сумочку.
ЕРІК: Ви вже їдете чи тільки приїхали?
БОРИС: Уже їдемо.
ЕРІК: Ми ваші наміри спершу не роздивились. (Сміється). Ви вже вечеряли?
БОРИС: Ні, але маємо їхати.
ЕРІК: Шкода! Може, по келишку? Це ненадовго.
БОРИС: Боюся, що ні...
АНДРЕА: Звісно, що так! Борисе, це ж ненадовго!
ЕРІК: Не можемо ж ми розійтись отак просто. По келишку за день народження моєї матусі, яку ви майже скалічили.
АНДРЕА (простягає руку Франсуазі): Мене звати Андреа.
ФРАНСУАЗА: Франсуаза.
БОРИС: Франсуаза — подруга Патриції.
ФРАНСУАЗА: Дуже давня подруга.
АНДРЕА: Рада знайомству.
Всі разом ідуть в бік ресторану.
Борис іде вочевидь неохоче і відкрито виявляє Андреа своє незадоволення...
2
Усі п’ятеро сидять на терасі довкола низького столика.
Івонну заледве видно у глибокій канапі.
На столику — пляшка шампанського у відерці та келихи.
ФРАНСУАЗА: Якось я пригадала, що мій тато, коли я тільки стала на ніжки, навчив мене ніколи не бігти, як переходжу дорогу. «Що ти маєш зробити, коли переходиш?» — питав мене він. І я відповідала: «Татку, я не буду бігти, я буду просто йти». А тато продовжував: «А чому не можна бігти?» І я відповідала: «Бо якщо побіжу, машинки будуть вважати, що гальмувати не треба, а коли я спіткнуся і впаду, машинки мене переїдуть». І тато кричав: «Франсуазо, браво, чудово!»
ЕРІК (до Івонни): Вчися.
ІВОННА: Я ж не бігла!
АНДРЕА: Мені від вашої історії хочеться плакати. Тобто все життя хтось мусить піклуватися про нас і захищати нас?
ЕРІК: Вас чомусь дратує, коли ми готові на це... Мамо, все гаразд? Тобі не зле? Тобі зручно?
ІВОННА: О, дуже зручно! Та вам доведеться допомогти мені підвестися. А де моя сумочка?
ЕРІК: Ось вона, тут. Ми не випускаємо її з поля зору.
ІВОННА: Коли я була маленькою, біля нас жили роми. Їх звали циганами. Няньки лякали нас: якщо не будеш слухатися, тебе заберуть цигани. Бідні шибеники, я б на їхньому місці теж крала б речі...