ІВОННА: Трохи ніби в тумані... Дякую, пані! Знаєте, у мене в цій книжечці геть усе...
ЕРІК: Мов у тумані, кажеш?
Заходить Франсуаза.
ФРАНСУАЗА: Що тут відбувається?
ЕРІК: Мама мов у тумані.
ФРАНСУАЗА: Це правда, Івонно?
ІВОННА: Певно, я багато випила.
БОРИС: Можливо, це через невдале поєднання...
ФРАНСУАЗА: Поєднання? Яке поєднання, Івонно?
ІВОННА: Відчепися. Набридла.
ФРАНСУАЗА: У неї дуже кепський вигляд!
ІВОННА: Франсуазо, звертайся безпосередньо до мене!
АНДРЕА: Посидьте хвилинку... (Тягне Івонну до кабінки і саджає її на кришку унітаза). Дихайте. Глибше... Отак. Зараз минеться... «Пронтал» краще не змішувати з алкоголем... (Івонна простягає до неї руку).
ІВОННА: Ви така мила!
АНДРЕА: Все буде гаразд.
ФРАНСУАЗА: І що далі, Еріку?
ЕРІК: Почекаймо... Треба трохи почекати, поки мамі не стане ліпше, — тоді підемо вечеряти... Стіл уже готовий. Всередині, через комарів. Симпатичний круглий стіл... Ти ж не проти?
ФРАНСУАЗА: Звісно, ні... Що ж, чекаю у коридорі.
ЕРІК: Слухай, тут прокажених немає!
ФРАНСУАЗА: Не товктися ж нам тут усім!
АНДРЕА: А знаєте що, Франсуазо? Якщо вже вам так кортить, то можете все розповісти Патриції. Я вам дозволяю.
ФРАНСУАЗА: Найкраще за сьогодні!
ЕРІК: Вона цього не зробить.
ФРАНСУАЗА: Серйозно?! Невже?
АНДРЕА: Навпаки. Зробіть це обов’язково.
ФРАНСУАЗА: Мадам, мені «зелене світло» вмикати не треба. Красно дякую! Скажу чесно: як на мене, ваше зауваження — протиприродне. І це ще м’яко кажучи!
АНДРЕА: Тепер ви зовсім інша. Коли ви заговорили про свого батька, я подумала: отакої, то насправді ця дівуля досить меланхолійна! І засмутилась, бо намагаюся тримати меланхолійних людей від себе на відстані...
ФРАНСУАЗА: Я не меланхолійна.
АНДРЕА: Як скажете.
ФРАНСУАЗА: І дуже тішуся цим.
АНДРЕА: Ваша правда... І все ж трішечки меланхолії у вас є...
ФРАНСУАЗА: Ми у вбиральні, а ви влаштували філософську дискусію! Я б на вашому місці стримувала свій апломб!
БОРИС: Франсуазо, ти ніколи не потрапиш на її місце. Ти ж утілення цноти.
ФРАНСУАЗА: Давай, ображай мене! Вперед!
ЕРІК: Друзі, мені здається, що ми ступили на непевний шлях. І ставимо себе у смішне становище.
ФРАНСУАЗА: О, ще не все — веди з кінця!
ЕРІК: Люба, це їхнє життя! Дай їм спокій.
ФРАНСУАЗА: А чого вони досі тут? Чого?!
ІВОННА: Франсуазо, чому ти так репетуєш? Годі вже волати, у мене від тебе вуха болять!
ЕРІК: Вони залишилися, бо мамі велося зле.
ФРАНСУАЗА: Та їй вічно зле! Чому ми аж зі шкіри ліземо, щоб їй догодити? Хіба не можна відвезти її куди подалі — і не влаштовувати драм!
ІВОННА: Тебе ніхто не запрошував.
ЕРІК: Цей ресторан обрала Франсуаза. І тільки тому, що тут ти можеш скуштувати свої улюблені устриці Ґійярдо!
ІВОННА: Мене нудить, я не хочу устриць...
ЕРІК: То ми скасовуємо замовлення? Вертаємося додому?
ІВОННА: О, це влаштувало б усіх!
ФРАНСУАЗА: Більше не можу. Дістала!
ІВОННА (до Андреа): Ось він, найгірший наслідок старості. Стаєш вразливою. Не маєш сил на відповідь.
ЕРІК: Мамо, ти не така вже й стара.
ІВОННА: Звісно, стара! І кінець уже близький. Ковзаєш униз, чіпляєшся щодуху, однак надто слизько, ніхто ще не втримався... Так і з тобою буде, Франсуазо.
Франсуаза вибігає з убиральні і зникає в коридорі.
Пауза.
ЕРІК: Браво!
ІВОННА: А що я такого сказала?
БОРИС (раптом схоплюється і виходить): Скоро повернуся!
Пауза.
Андреа наповнює келих водою з крана. Виймає з сумочки піґулку і ковтає її.
АНДРЕА: Ненавиджу його.
4
У ресторані.
Затишний круглий столик. Чотири стільці. Накрито, проте, лише на трьох.
За столом сидять Івонна й Андреа. На столі кошик з хлібцями, пляшка з водою (біля Івонни) і два келихи з шампанським.
Івонна вивчає меню. Андреа хрумтить соломкою.
ІВОННА: Рулетики із сардин...
Пауза.
Заходить і сідає Ерік.
ЕРІК: Вони надворі. На паркінґу.
Пауза.
Андреа бере чергову соломку, хрумтить нею і цідить шампанське. Ерік явно збентежений.
ЕРІК: Добре йдуть справи... у Фрежані?
АНДРЕА: Що?
ЕРІК: Ну, торгівля... В аптеці.
АНДРЕА: А... та йде... потроху...
ЕРІК: Місто розвивається. Я нещодавно був у Фрежані. Нові квартали, нове будівництво...
АНДРЕА: Угу...