Cepci
Їй наснилося, що вона сидить на Залізному троні, вивищуючись над усіма.
Придворні унизу нагадували кольорових мишей. Можні лорди й гонорові леді стояли перед нею навколішках. Хоробрі юні лицарі складали свої мечі їй до ніг і благали заступництва, а королева згори вниз посміхалася до них. Аж поки невідь-звідки не з'явився карлик, тицяючи в неї пальцем і голосно регочучи. Лорди й леді теж почали хихикати, ховаючи посмішки в долонях. І лише тоді королева усвідомила, що вона гола.
З жаху вона спробувала затулитися руками. Скулилася, ховаючи свій сором, а зубці й зазублини Залізного трону жалили тіло. По ногах цебеніла кров: сталеві ікла вп'ялися в стегна. Коли королева спробувала підвестися, нога провалилася в діру в покрученому металі. Що більше королева борсалася, то більше її затягував трон, віддираючи шматки м'яса з грудей і живота, ріжучи руки й ноги, поки ті не заблищали, мокрі й червоні.
А весь цей час її брат стрибав унизу, регочучи.
Його веселощі й досі відлунювали у вухах, коли Серсі, відчувши легенький дотик на плечі, знагла прокинулася. На коротку мить рука теж здалася привиддям з кошмару, і Серсі скрикнула, але то, як виявилося, прийшла Сенель. Обличчя в служниці було біле й перелякане.
«Ми не самі»,— збагнула королева. Навколо її ліжка нависали тіні — високі постаті в кольчугах, що зблискували під плащами. Озброєним воякам тут було не місце. «Де моя варта?» У спальні було темно, якщо не рахувати ліхтаря, якого високо тримав один з непроханих гостей. «Тільки не показувати, що злякалася». Серсі, відкинувши розкошлані уві сні коси, мовила:
— Що вам треба від мене?
На світло ліхтаря вийшов чоловік, і вона побачила, що плащ у нього білий.
— Джеймі?
«Снився мені один брат, а збудити мене прийшов другий».
— Ваша світлосте,— зазвучав зовсім не братів голос.— Лорд-командувач велів привести вас.
Волосся в нього кучерявилося, як у Джеймі, тільки в брата воно було мов сухозлітка, як у неї, а в цього чоловіка — чорне й наолієне. Вона збентежено витріщилася на нього, а він щось бурмотів про виходок і арбалет, промовив батькове ім'я. «Мені це сниться,— подумала Серсі.— Досі не прокинулася, кошмар не закінчився. І скоро з-під ліжка виповзе Тиріон і почне з мене реготати».
Але ж це безглуздо. Її брат-карлик — унизу, в чорних камерах, і вже сьогодні він приречений померти. Серсі поглянула на власні руки, перевернула долоні, щоб пересвідчитися: всі пальці на місці. Провела долонею по руці — шкіра була вкрита сиротами, але не порізана. Не було ран і на стегнах, не було і на підошвах. «Сон, то був просто сон. Забагато вчора випила, і всі ці страхи — це жарт, який зі мною зіграло вино. Прийдуть сутінки — і це я реготатиму. Діти будуть нарешті в безпеці, Томен надійно сидітиме на троні, а мій маленький валонкар-покруч позбудеться голови та гнитиме в землі».
Джоселін Свіфт уже пхала королеві якийсь кухлик. Серсі зробила ковток: вода з вичавленим у неї лимоном, така квасна, що Серсі не змогла проковтнути — виплюнула. Чути було, як нічний вітер шарпає віконниці, й бачилося все з якоюсь дивною чіткістю і ясністю. Джоселін тремтіла як листочок, налякана не менше за Сенель. Над нею височів сер Озмунд Кетлблек. Позаду нього стояв сер Борос Блаунт із ліхтарем. Біля дверей — ланістерівські гвардійці з блискучими левами на гребенях шоломів. У них теж був переляканий вигляд. «Невже? — думала королева.— Невже це правда?»
Вона підвелася й дозволила Сенель накинути їй на плечі халат, щоб прикрити голизну. Застебнула його Серсі сама — негнучкими й незграбними пальцями.
— Мілорд-батько тримає біля себе варту день і ніч,— сказала вона. Язик не слухався. Вона ще набрала в рота води з лимоном і сполоснула зуби, щоб освіжити подих. У ліхтар, якого тримав сер Борос, залетів нічний метелик; чути було, як він дзижчить, і виднілися тіні крилець, що б'ються в скло.
— Варта була на посту, ваша світлосте,— мовив Озмунд Кетлблек.— За коминком ми знайшли таємні дверцята. Секретний прохід. Лорд-командувач пішов перевірити, куди він веде.
— Джеймі? — Серсі охопив жах, раптовий як шторм.— Джеймі має бути з королем...
— Хлопчика ніхто не кривдив. Джеймі послав дюжину вояків наглядати за ним. Його світлість мирно спить.
«Нехай сон йому насниться солодший за мій, і пробудження хай буде приємнішим».
— То хто зараз із королем?
— Цю честь отримав сер Лорас, з вашої ласки.
Однак вона одразу ж змінила ласку на гнів. Тайрели — це дворецькі, яких королі-дракони занадто високо піднесли. Їхнє марнославство перевищували хіба їхні амбіції. Нехай сер Лорас і красень з дівочих мрій, але під своїм білим плащем він — Тайрел до шпику кісток. Може статися, що зерно сьогоднішніх подій посіяли й зростили в Небосаду.
Але такі підозри Серсі озвучувати не наважувалася.
— Дайте мені хвильку вдягнутися. Пане Озмунде, ви проведете мене у Вежу правиці. Пане Боросе, повитягайте з ліжок усіх тюремників і переконайтеся, що карлик сидить у своїй камері.
Вона й імені його не хотіла вимовляти. «Він би в житті не знайшов у собі мужності здійняти руку на батька»,— запевняла вона себе, але в цьому слід пересвідчитися.
— Як зволить її світлість,— Блаунт передав ліхтаря серу Озмунду. Серсі тільки зраділа, коли він розвернувся йти геть. «Батькові не слід було повертати йому білого плаща». Цей чоловік ясно засвідчив, що він — боягуз.
На той час як вийшли з Мейгорової тверджі, небо вже стало кобальтово-синім, хоча зорі ще сяяли. «Крім однієї,— подумалося Серсі.— Закотилася ясна зоря заходу, й відтепер ночі стануть чорнішими». Вона затрималася на підйомному мосту понад сухим ровом, поглядаючи на палі внизу. «Про таке ніхто б мені брехати не наважився».
— Хто його знайшов?
— Один з чатових,— мовив сер Озмунд.— Лам. Йому закортіло у виходок — і там він побачив його милість.
«Ні, це неможливо. Не так помирає лев». Королева почувалася на диво спокійно. Їй пригадалося, як у неї в дитинстві випав перший зуб. Не боліло, але дірка в роті була така незвична, що Серсі не могла втриматися й раз у раз лазила туди язиком. «А тепер у світі на батьковому місці залишилася діра, а діри завжди прагнуть заповнення».
Якщо Тайвін Ланістер і справді помер, ніхто вже не почуватиметься в безпеці... а тим паче її синок на своєму престолі. «Коли гине лев, збігаються менші хижаки: шакали, стерв'ятники, дикі собаки». Вони спробують усунути Серсі, як завжди хотіли. Тож їй доведеться діяти швидко, як було по смерті Роберта. Можливо, все затіяв Станіс Баратеон через когось зі своїх маріонеток. Це може виявитися прелюдією до нової атаки на місто. Серсі на те і сподівалася. «Нехай з'явиться тут. Я його розчавлю, як розчавив батько, і цього разу він точно загине». Станіс її не лякав, так само як і Мейс Тайрел. Ніхто її не лякав. Вона-бо дочка Кичери, левиця. «Більше вже не буде розмов про те, щоб примусити мене одружитися вдруге». Тепер їй належить Кичера Кастерлі та вся міць дому Ланістерів. Ніхто й ніколи більше не викаже їй неповаги. Навіть коли Томену вже непотрібна буде регентша, леді Кичери Кастерлі й далі матиме великий вплив у країні.
Сонце на сході помалювало вершечки веж у ясно-червоний колір, але попід мурами й досі клубочилася темрява. Зовнішній замок так принишк, що можна було подумати — всі люди тут вимерли. «Непогано було б. Негоже Тайвіну Ланістеру помирати самотою. Така людина заслужила на почет, який прислужуватиме йому в пеклі».
При дверях у Вежу правиці стояло на чатах четверо списників у червоних плащах і в шоломах з левом на гребені.
— Без мого дозволу щоб ніхто не заходив і не виходив,— наказала їм Серсі. Наказовий тон легко їй дався. «У батька теж у голосі дзвеніла криця».
У вежі їй від диму зі смолоскипів почало щипати очі, але Серсі не плакала, як не плакав би й батько. «Я — єдиний його справжній син». Підбори шкрябали камінь, коли вона піднімалася сходами, а в ліхтарі сера Озмунда й далі шалено борсався нічний метелик. «Здохни,— роздратовано подумала королева,— підлети до вогню та згори вже!»