Платон
Бенкет
Бенкет Платона належить до найвищих осягнень філософської думки і шедеврів світової літератури. Як і будь-який великий твір, Платонів Бенкет не втрачає своєї актуальності і по-новому промовляє до кожного нового покоління. Його змістом є натхненний і захопливий своїм артистизмом та імпровізаційністю пошук відповіді на одвічне питання філософії про смисл людського життя. Для Платона він збувається в Еросі, у пристрасному бажанні, що має божественне походження і є нашим пориванням до Бога.
У сучасному світі цей твір набуває особливого звучання. Надто, якщо погодитися з К'єркеґором, який вбачає причину занепаду сучасної людини у бракові пристрасті. Бенкет пробуджує закладену в людській природі пристрасть, виводить на стежку, де кожен може знайти для себе щось найважливіше. І тоді вже не зможе бути байдужим.
Уляна Головач
Вступ до прочитання Бенкету Платона
Джованні Реале • іх
Пролог • 3
Пропозиції Павсанія і Еріксімаха • 13
Енкомій перший: Федр вшановує Ероса • 17
Енкомій другий: Павсаній вшановує Ероса • 25
Інтерлюдія перша: гикавка Арістофана • 35
Енкомій третій: Еріксімах вшановує Ероса • 37
Інтерлюдія друга: Арістофан готується до слова • 43
Енкомій четвертий: Арістофан вшановує Ероса • 45
Інтерлюдія третя: іронія Сократа • 55
Енкомій п'ятий: Агатон вшановує Ероса • 59
Інтерлюдія четверта: Сократ виходить на сцену • 67
Енкомій шостий: Сократ вшановує Ероса • 71
Сократ запитує Агатона • 71
Сократ оповідає науку Ероса, якої його навчила Діотима • 77
Еротична ліствиця Діотими • 101
Інтерлюдія п'ята: поява Алківіада • 107
Енкомій сьомий: Алківіад вшановує Сократа • 113
Епілог • 131
Коментарі до прочитання Бенкету Платона
Уляна Головач • 137
Вибрана бібліографія • 201
Предметний покажчик • 205
Покажчик імен та назв • 208
Покажчик джерел і цитат • 210
Список скорочень • 211
Вступ до прочитання Бенкету Платона[1]
1. Деякі питання герменевтичного характеру, важливі для розуміння Бенкету
Бенкет визнають великим шедевром не лише Платона та грецької літератури, а й літератури всіх часів і народів. Саме тому до цього твору треба підходити по-особливому, не забуваючи методологічного принципу Едґара Вінда, відомого дослідника і знавця малярства доби Відродження: «Метод, який підходить для незначних творів і не годиться для великих, безперечно, має хибне обґрунтування. Бо якщо нормальне можна зрозуміти, спростивши надзвичайне, то надзвичайне не можна зрозуміти, розширивши нормальне. І з погляду логіки, і з погляду причинового зв'язку вирішальним елементом є саме надзвичайне, бо воно вводить ширшу категорію»[2].
Насправді ми часто спостерігаємо спрощення Бенкету до вимірів власне «нормального». Тим паче, що від самого початку він видається твором легким для розуміння, адже Платонова манера письма тут художньо досконала і приваблива для читача. Як справедливо наголошував Альфред Тейлор, «саме тому з усіх творів Платона Бенкет розуміли найбільш хибно»[3]. До того ж у платонознавстві вже давно витворилася значна розбіжність між філософським прочитанням та філологічними студіями над цим текстом. «Оскільки Платон справді є чимось набагато більшим від простого „філософа“ (в новочасному розумінні цього слова), — слушно зауважує Ґергард Крюґер, — виникла можливість проникнути в його творчість „нефілософським“ шляхом»[4].
2. Загадкове послання, що міститься у фіналі Бенкету
Проаналізуймо сцену закінчення Бенкету, і ми зустрінемось із загадкою, яка розкриває глибинну причину, задля якої було написано цей твір: «Про що саме [говорили Сократ, Агатон та Арістофан], — зізнався Арістодем, — він не запам'ятав, бо не чув початку. До того ж його хилила дрімота. Найважливіше, — пригадав він, — що Сократ змусив їх визнати, що той самий поет має знатися на творенні комедії і трагедії, і добрий трагік повинен бути також комічним поетом. Обидва були змушені визнати це, щоправда ледве зв'язуючи докупи його думки — їх хилило на сон. Першим заснув Арістофан, а на світанку й Агатона зморив сон. Сократ, повкладавши їх, встав і вийшов» [223d1-9].
У Бенкеті, однак, від початку й до кінця йдеться про Ероса. Тоді чому наприкінці твору не згадано про Ероса, натомість несподівано виникає проблема, яка має стосунок до поезії? На це запитання спробував відповісти Конрад Ґайзер: «Фінальна тема Бенкету, тобто те, що трагедія і комедія ґрунтуються на тому самому поетичному вмінні, набуває свого істинного звучання, лише якщо згадати, що саме завдяки цьому засновку філософ здобув перемогу над поетом-трагіком Агатоном та над поетом-комедіографом Арістофаном: нове поетичне мистецтво, яке поставив собі за мету заснувати Платон, засвідчило свою безперечну перевагу над трагедією і комедією»[5].
Інтерпретацію Конрада Ґайзера можна розвинути і поглибити. Як у Федрі Платон демонструє через справжнє ораторське змагання, що саме він є найбільшим письменником і оратором, так у Бенкеті він дуже витонченими і делікатними штрихами показує — влаштовуючи цього разу не просто ораторське, а велике поетичне змагання, — що саме він, як поет-філософ, є істинним поетом. І в цьому діалозі, подібно як у Федрі, вибір теми Ероса також залежить від причини дуже конкретної, тобто від того, що Ерос, як ми побачимо, є філософом за самою своєю природою. А тому нову філософську поезію можна було належно представити лише з допомогою Ероса, оскільки Ерос є філософом у найвищому розумінні цього слова.
3. Свідчення про Платона як про поета
Слід звернути увагу на те, що одну з граней Платона, а власне його грань як поета, здебільшого недооцінюють численні шанувальники філософії. Під цим оглядом самотньо звучить голос Ніцше, який у своєму ставленні до Платона поєднує ворожість до Платона-філософа із щирим захопленням Платоном-поетом: «Якщо про трагедію кажуть, що вона увібрала в себе всі попередні форми мистецтва, то щось подібне можна сказати й про платонівський діалог: оскільки в ньому змішані всі можливі стилі та форми, він є почасти оповіданням, почасти — лірикою, почасти — драмою, з прози він переходить у поезію, а тому порушує строгий античний закон єдності словесної форми […]. Платонів діалог був ніби човном, на якому після кораблетрощі врятувалася антична поезія з усіма своїми дітьми […]. Воістину Платон дав усім наступним поколінням взірець нової мистецької форми, взірець роману, форму, яку можна визначити як Езопову байку, що розгортається до безмежжя, де поезія перебуває в такому ж підпорядкуванні до діалектичної філософії, у якому впродовж багатьох віків перебувала філософія стосовно богослов'я: тобто як служниця, ancilla. Це окреслило нове становище поезії, у яке насильно поставив її Платон під потужним впливом демонічного Сократа»[6].
1
Цей есей написано на основі попередніх праць Джованні Реале:
4
G. Krüger.
5
К. Gaiser.