— Ви мене збудили,— поскаржився він Страйкові та Джоан.
— Пробач, любий,— відповіла Джоан.
— Можна мені шоколадних пластівців?
— Звісно, можна,— з любов’ю озвалася Джоан.
Люк помчав униз, тупаючи якомога гучніше. Його не було хіба хвилину; тоді малий примчав назад. На ластатому обличчі була написана радість.
— Бабусю, а дядько Корморан поламав твої квіти!
«От засранець».
— Так, вибач. То сухі,— сказав Страйк.— Перекинув вазу, але вона ціла...
— Ой, та це дурниці,— відповіла Джоан, негайно рушаючи до сходів.— Принесу щітку для килима.
— Ні,— заперечив Страйк.— Я уже все...
— Там ще багато лишилося,— вліз Люк.— Я наступив.
«Я зараз на тебе наступлю, паскуденя таке».
Страйк і Люк спустилися до вітальні слідом за Джоан, де Страйк відібрав у неї щітку для килима — благенький архаїчний пристрій, який тітка придбала ще в сімдесяті. Поки він прибирав, Люк стояв у дверях кухні, дивився на нього та шкірився, одночасно запихаючись пластівцями. Коли Страйк прибрав так, що Джоан задовольнив результат, до ранкового зібрання приєдналися Джек і Адам, слідом за якими спустилася похмура й уже повністю одягнена Люсі.
— Мамо, а ми підемо на пляж?
— А можна нам поплавати?
— А можна я вийду в море з дядьком Тедом?
— Сядь,— сказав Страйк до Джоан.— Я зроблю тобі чай.
Але Люсі вже приготувала чай. Вона дала Джоан горнятко й кинула на Страйка дошкульний погляд, а тоді пішла до кухні, на ходу відповідаючи на питання синів.
— Що за біда? — спитав Тед, який причовгав до вітальні в піжамі та здивувався такій веремії на світанку.
Колись він був на зріст як Страйк (і Страйк був на нього дуже схожий). Густа кучерява чуприна Теда тепер зробилася сніжно-білою, а шкіра — не так зморшкуватою, як задубілою від сонця. Він і досі був дужим чоловіком, хоч вік і пригнув його. Однак діагноз Джоан став для Теда фізичним ударом. Його буквально трусило, він здавався розгубленим.
— То я збираюся, Теде,— сказав Страйк, раптом відчувши непереборне бажання вже вшитися геть.— Хочу потрапити на перший пором, щоб потім устигнути на поїзд.
— А! — озвався Тед.— Одразу до Лондона?
— Так,— відповів Страйк і поклав дезодорант і зарядку до спортивної сумки, в яку вже склав решту речей.— Але за пару тижнів повернуся. Тримай мене в курсі подій, добре?
— Як же ти поїдеш, не поснідавши! — стривожилася Джоан.— Зроблю тобі бутер...
— Та ще так рано, що я не голодний,— збрехав Страйк.— Вип’ю чаю і чогось поїм уже в потязі. Скажи їй,— мовив він до Теда, бо Джоан не дослухала й уже кинулася до кухні.
— Джоані! — гукнув Тед.— Він не голодний!
Страйк зняв куртку зі спинки стільця і поніс сумку в коридор.
— Краще ляж і доспи,— сказав він до Джоан, яка прибігла попрощатися.— Я не хотів тебе збудити. Відпочивай, добре? Нехай кілька тижнів хтось інший усім покерує.
— От би ти кинув курити,— сумно сказала Джоан.
Страйк так-сяк зобразив, що не всерйоз закочує очі, а тоді обійняв її. Джоан учепилася в нього, як робила тоді, коли його забирала нетерпляча Леда, а Страйк і собі обійняв її міцніше, знову відчувши біль подвійної прив’язаності, двоїстої ролі трофея і поля битви, потреби давати назви речам, які краще б лишити неозначеними, незбагненними.
— Бувай, Теде,— мовив Страйк, обіймаючи дядька.— Як доїду, подзвоню вам, і домовимося, коли я знову приїду.
— Я б міг тебе підвезти,— без охоти запропонував дядько Тед.— Точно не треба?
— Я люблю пором,— збрехав Страйк. Насправді спускатися туди нерівними східцями було так важко, що поромник мусив йому допомагати, але він знав, що рідним буде приємно почути інше.— Одразу згадую, як у дитинстві ви мене возили до Фалмута.
Люсі незворушно спостерігала за ним з дверей вітальні. Люк і Адам не захотіли відірватися від шоколадних пластівців, але задиханий Джек прибіг у коридор і сказав:
— Дякую за значки, дядьку Корме.
— Я тільки радий,— відповів Страйк і скуйовдив хлопчику волосся.— Бувай, Люсі,— гукнув він. І додав: — До зустрічі, Джеку.
5
Промовчав він, проте у серці мужнім
Завзяток превеликий зачаїв
І не зумів сховати шал потужний;
Нахмурене обличчя гнів залив...
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Кімната в пансіоні, де зупинилася Робін, ледь уміщала вузьке ліжко, комод і врізаний у куток хисткий умивальник. Стіни були поклеєні бузковими шпалерами в квіточки (Робін підозрювала, що навіть у сімдесяті таке вважалося несмаком), постіль була вогка, а вікно так-сяк завісили кривими жалюзями.