Я вступила до університету, поїхала з дому, почала читати про Денніса Кріда. Кошмари повернулися, але нічого нового я не дізналася. Детектив, який розслідував мамине зникнення, такий собі Білл Талбот, завжди вважав, що її убив Крід. Але Талбот, мабуть, уже помер. Чи принаймні вийшов на пенсію.
За кілька років, уже закінчивши навчання, я придумала створити сайт. Моя тодішня дівчина зналася на цих речах і допомогла мені. Я була така наївна! — зітхнула вона.— Назвалася, попросила надати будь-яку інформацію про маму.
Можете уявити, що з того вийшло. Посипалися які завгодно теорії. Екстрасенси казали, де копати, хтось стверджував, що вбивця — точно мій батько, ще інші говорили, що я не донька Марго, а просто хочу грошей і слави, а ще знаходилися жорстокі люди, які писали, що моя мама просто втекла з коханцем абощо. Нагодилися і журналісти. Один написав огидну статтю в «Дейлі експресі», зв’язався з моїм батьком... і то був останній цвях у труні наших стосунків.
— Ми так і не помирилися,— похмуро додала Анна.— Коли я сказала про свою орієнтацію, батько вирішив, що я просто хочу його позлити. А Син останнім часом схиляється на його бік. Завжди каже: «Анно, я маю обов’язок і перед твоїм батьком теж». Ось так,— завершила Анна.— Маємо що маємо.
Ненадовго запала тиша.
— Це жахливо,— мовила Робін.
— Так і є,— сказала Кім, знову поклавши руку Анні на коліно,— і я повністю підтримую Аннине бажання завершити цю історію. Але гляньмо на речі реально,— додала вона, дивлячись то на Страйка, то на Робін,— не хочу вас образити, але хіба можна уявити, щоб ви зробили те, чого не зробила поліція? Коли минуло стільки років?
— Якщо дивитися на речі реально,— відповів Страйк,— то ні.
Робін помітила, як Анна похилила голову, як її великі очі наповнилися сльозами. Робін стало до болю шкода цю жінку, але водночас вона поважала Страйка за чесність — а ще ця чесність, здається, справила враження на скептично налаштовану Кім.
— Правда така,— сказав Страйк, переглянувши нотатки, коли Анна витерла рукою очі.— Думаю, що є чималий шанс добути стару поліційну справу, бо ми маємо непогані зв’язки в поліції. Можна знову перетрусити всі докази, поспілкуватися зі свідками, наскільки можливо, словом, удруге зазирнути під усі камінчики. Але є велика вірогідність, що після стількох років ми знайдемо не більше, ніж уже знайшла поліція. Маємо дві головні перепони. По-перше, нуль фізичних доказів. Наскільки я зрозумів, поліція в буквальному сенсі не знайшла жодного сліду вашої матері? Ні одягу, ні квитка на автобус — нічого.
— Це правда,— промимрила Анна.
— По-друге, як ви щойно зауважили самі, багато хто з її знайомих чи потенційних свідків уже, можливо, на тому світі.
— Я це розумію,— відповіла Анна, і з її носа скотилася осяйна сльоза та крапнула на стіл. Кім обійняла Анну за плечі.— Може, справа в тому, що мені сорок,— схлипнула Анна,— але я не можу змиритися з думкою, що ляжу в могилу, так і не дізнавшись, що сталося.
— Я це розумію,— сказав Страйк,— але не хочу давати обіцянок, які навряд чи зможу виконати.
— А не з’явилися,— спитала Робін,— за ці роки якісь нові факти ?
Відповіла Кім. Здавалося, її трохи вразило неприховане страждання Анни; Кім тримала руку на її плечах.
— Ми про таке не чули, так, Анні? Але будь-яка інформація такого плану, мабуть, потрапила б до Роя — її батька. А він нам міг просто не сказати.
— Він поводиться так, наче нічого просто не було; так він дає цьому раду,— мовила Анна, витираючи сльози.— Вдає, що моя мама ніколи не існувала — попри той незручний факт, що якби не було її, не було б і мене. Знаєте,— додала вона,— мене справді мучить страх, що вона пішла з власної волі й більше не хотіла знати, як я і де я. Мені важко думати про таке. Бабуся з батькового боку, якої я ніколи не любила,— іншої настільки злої жінки я не знаю,— взяла на себе труд донести до мене свою глибоку впевненість у тому, що моя мама просто втекла. Що вона не хотіла бути дружиною і матір’ю. Мені від того так боляче, що й не сказати... від думки, що, може, мама всіх змусила переживати цей жах сумнівів і здогадів і навіть не спробувала дізнатися, як там її донька... Навіть якщо її убив Денніс Крід,— додала Анна,— це буде страшно... це буде жахливо, але це буде кінець. Я зможу оплакати її і більше не мучитися думкою про те, що мама десь там живе під іншим іменем, і їй чхати, як велося усім нам.