Выбрать главу

Безцільно блукаючи поглядом по дерев’яній підлозі та плакатах на морську тематику, Страйк раптом виявив, що дивиться просто у великі тривожні очі жінки, яка стояла біля шинкваса з подругою. Жінка була бліда і довговида, а в її волоссі, яке сягало плечей, майнула сивина. Страйк її не впізнав, але за останню годину багато хто з місцевих повертав у його бік голову, намагався перехопити погляд. Страйк відвів очі, дістав мобільний і вдав, що пише повідомлення.

Всі знайомі мають готовий привід почати розмову, щойно він виявить бодай тінь заохочення. Весь Сент-Мос у курсі, що в його тітки Джоан десять днів тому діагностували запущений рак яєчників і що Страйк, його зведенючка Люсі та троє її синів негайно примчали до Джоан і дядька Теда, щоб їх підтримати. Страйк уже тиждень, щойно виходив з будинку, змушений був відповідати на питання, приймати слова співчуття і ввічливо відхиляти пропозиції допомоги. Він уже втомився шукати якісь нові слова, щоб сказати: «Так, це смертельно, і так, нам усім паршиво».

Полворт проштовхався до столика з двома свіжими пінтами пива.

— Пригощайся, Діду,— сказав він, сідаючи.

Давнє прізвисько дісталося Страйкові не через габарити (хоч так вважала більшість людей). Воно походило від слова «дідикой» — так корнволльці кажуть на циганів. Почувши його, Страйк пом’якшився, бо згадав, чому дружба з Полвортом тривала найдовше в його житті.

Тридцять п’ять років тому Страйк прийшов до школи містечка Сент-Мос із запізненням на півроку — надто великий як на хлопця такого віку, з акцентом, що разюче відрізнявся від місцевої говірки. Страйк народився в Корнволлі, але мати забрала його й поїхала, щойно оговталася після пологів: втекла в ніч з немовлям на руках і повернулася до свого коханого Лондона, де кочувала між сквотами-самозахопами й вечірками. За чотири роки після появи сина вона повернулася до Сент-Моса з ним і новонародженою Люсі, а тоді ще вдосвіта полинула геть, лишивши Страйка і його зведенючку в тітки з дядьком.

Страйк так і не дізнався, що саме Леда написала в записці, яку лишила на кухонному столі. Понад сумнів, вона мала проблеми з власником житла чи бойфрендом... а може, дуже хотіла потрапити на якийсь музичний фестиваль. Важко було жити, як їй хотілося, маючи двох дітей. Та хай яка була причина її затяжної відсутності, Ледина невістка Джоан, жінка організована й консервативна (на противагу химерній і несолідній Леді), купила Страйкові шкільну форму й віддала його навчатися.

Коли його завели до класу, інші чотирилітки аж роти пороззявляли. Коли вчителька сказала, що новенького звати Корморан, дехто захихотів. Страйка ця історія зі школою стривожила, бо мама обіцяла, що навчатиме його вдома. Він намагався пояснити дядькові Теду, що мама буде проти, але Тед — який зазвичай усе розумів! — твердо відповів, що так треба, і тому Страйк опинився сам-один серед незнайомих дітей з дивною говіркою. Страйк зроду не був плаксієм, але тоді всівся за стару парту, маючи в горлі клубок завбільшки з яблуко.

Навіть сам Страйк так і не дізнався, яка причина спонукала Дейва Полворта, мініатюрного «хрещеного батька» класу, подружитися з новим хлопчиком. Можливо, його вразили габарити новенького, бо двоє найкращих друзів Дейва були кремезні сини рибалок, а сам він мав славу забіяки, хоч і дрібного, але запеклого. Але до кінця першого дня Полворт уже зробився йому другом і оборонцем і взявся донести до інших дітей причини, через які Страйка слід поважати: він за народженням корнволлець, племінник Теда Нанкарроу з рятувальної служби, він не знає, де його мама, і він не винний, що так смішно говорить...

Страйкова тітка була дуже хвора й дуже раділа, що племінник уже тиждень гостює в неї. Та попри це й попри те, що Страйк уже завтра мав їхати геть, вона буквально випхала його з дому на святкування дня народження «малого Дейва». Джоан приписувала велику цінність його старим зв’язкам і тішилася, що стільки років спливло, а Страйк і Дейв Полворт досі дружать. Факт цієї дружби Джоан мала за доказ того, що правильно віддала його до школи всупереч бажанням непутящої матері, й за доказ того, що саме Корнволл — справжня домівка Страйка, хоч де б він блукав, і байдуже, що нині він міцно оселився в Лондоні.

Полворт зробив великий ковток пива, а тоді промовив, через плече кинувши гострий погляд на чорняву жінку та її подругу-білявку, які все роздивлялися Страйка:

— Ото понаїхали.