Знову запала тиша; Страйк і Робін пили каву, Анна схлипувала, а Кім підвелася з дивана та принесла дружині паперового рушника.
До кімнати зайшла інша кицька-регдол. Вона зверхньо оглянула чотирьох людей, а тоді розляглася в сонячній плямі.
— Це Лейсі,— сказала Кім, поки Анна витирала обличчя.— Вона нікого не любить, навіть нас.
Робін і Страйк знову ввічливо заусміхалися.
— Як ви працюєте? — раптом спитала Кім.— Як берете оплату?
— Оплата погодинна,— відповів Страйк.— Ви щомісяця отримуватимете рахунок з повним переліком витрат. Я можу переслати вам детальний цінник,— додав він,— думаю, що ви захочете все ретельно обговорити, перш ніж ухвалювати рішення.
— Так, звісно,— сказала Кім, але поки Страйк записував її пошту, вона знову занепокоєно глянула на Анну: та сиділа зсутулена й раз у раз підносила до очей рушника.
Страйкова кукса була не рада, що доведеться знову вставати, коли посиділи так мало, але обговорювати більше не було чого, тим паче що Анна просто мовчки плакала. Пожалкувавши, що так і не поїв печива, детектив потиснув її холодну руку.
— Я вам усе одно вдячна,— сказала вона. Страйк пішов з відчуттям, що розчарував її, бо вона сподівалася, що він пообіцяє знайти правду, що присягнеться честю зробити те, чого не зміг ніхто.
Кім провела їх до дверей.
— Я вам подзвоню пізніше,— сказала вона.— Протягом дня. Це буде зручно?
— Так, будемо чекати на новини від вас,— відповів Страйк.
Коли вони зі Страйком під сонцем спускалися через сад на вулицю, Робін озирнулася і побачила, що Кім дивиться їм услід якось дивно — ніби побачила в своїх гостях щось, чого не чекала. Перехопивши погляд Робін, Кім рефлекторно усміхнулася і зачинила сині двері.
7
Помандрували як товариші
Широким краєм з тверджами його.
Едмунд Спенсер, «Королева фей»
Коли виїхали з Фалмута, Страйк повеселішав. Робін вирішила, що то його захопили думки про можливу нову справу. Його завжди захоплювали складні завдання — попри будь-які негаразди в особистому житті.
Почасти вона мала рацію: історія Анни таки збудила Страйкову цікавість. Але більше він радів перспективі дати протезу кілька годин відпочити, а ще — думці про те, що з кожною хвилиною відстань між ним і сестрою дедалі більшає. Він опустив вікно, впустивши до старої машини знайомий морський дух, закурив і, видихнувши дим убік від Робін, спитав:
— Багато спілкувалася з Моррисом, поки мене не було?
— От тільки вчора бачилися,— відповіла Робін.— Заплатила йому за місяць.
— О, добре, дяка,— сказав Страйк,— бо я хотів нагадати, що треба це зробити. Що скажеш про нього? Барклей каже, що працює він нормально, тільки забагато патякає в машині.
— Так,— погодилася Робін,— він любить поговорити.
— Гатчинс каже, що він підлещується,— додав Страйк і зачекав на реакцію.
Він зауважив той особливий тон, що його Моррис приберігав для Робін. Гатчинс також повідомив йому, що Моррис цікавився сімейним стан Робін.
— М-м,— озвалася Робін,— я не так багато з ним спілкувалася, щоб мати якусь думку.
У Страйка сильний стрес, агенція завалена роботою, тож Робін вирішила не критикувати працівника, якого найняв Страйк. Ще одна людина їм нині не завадить. Цей Моррис хоч працює нормально.
— Пат він подобається,— додала вона, почасти заради сміху, і потішилася з сердитої гримаси, з якою Страйк розвернувся до неї.
— Так собі рекомендація.
— Який ти недобрий,— сказала Робін.
— Ти ж розумієш, що за тиждень її вже буде значно важче звільнити? Випробувальний термін майже збіг.
— Я не хочу її звільняти,— відповіла Робін.— Як на мене, вона класна.
— Ну, тоді ти будеш винна, якщо від неї будуть проблеми.
— Я не буду винна,— відповіла Робін.— Не треба вішати відповідальність за Пат на мене. Ми разом вирішили її найняти. То тебе дістали тимчасові етажерки...
— А ти запропонувала пошукати постійного офіс-менеджера, і ти сказала, що не треба скидати її з рахунків через вік...
— ...я пам’ятаю, що сказала, і не відмовляюся від своїх слів. Нам справді потрібна людина, яка вміє працювати з таблицями, організована людина, але це ти...
— ...не хотів, щоб ти мене звинувачувала в ейджизмі.
— ...це ти запропонував їй роботу,— твердо закінчила Робін.
— Що я собі тільки думав,— пробурмотів Страйк і струсив попіл за вікно.
Патрисія Чонсі мала п’ятдесят шість років, а на вигляд — усі шістдесят п’ять. Це була тендітна жіночка зі зморщеним, ніби в мавпочки, обличчям і неприродно чорним волоссям. В офісі вона постійно курила вейп, та щойно виходила з офісу, затягувалася «Суперкінґом». Голос у неї був такий низький і хрипкий, що по телефону її приймали за Страйка. Патрисія зайняла колишній стіл Робін у приймальні й узяла на себе дзвінки й адміністративні обов’язки, а Робін повністю перейшла на детективну роботу.