Вона кілька хвилин радо просторікувала, а тоді скосила очі й побачила, що Страйк спить. Робін вирішила не ображатися — він був аж сірий від утоми — і просто замовкла. Подальше спілкування з його боку виражалося хіба що в хропінні, аж під Свіндоном Страйк раптом здригнувся і прокинувся.
— Чорт,— сказав він, обтираючи рота долонею,— вибач. Довго спав?
— Години три,— відповіла Робін.
— Чорт,— повторив Страйк,— вибач.
І він негайно потягнувся по цигарку.
— Мене поклали на найнезручнішому дивані на світі, і щодня мене будили на світанку кляті діти. Щось їстимеш?
— Так,— відповіла Робін, пославши дієту під три чорти. Їй треба було терміново підбадьоритися.— Шоколадку. Англійську чи Корнволльську — байдуже.
— Вибач,— утретє сказав Страйк.— Ти мені про якусь соціальну теорію розповідала.
Робін широко всміхнулася.
— Ти заснув саме тоді, коли я розповідала про свої геніальні ідеї щодо застосування теорії соціальної ідентичності в детективній практиці.
— І що там? — спитав Страйк, намагаючись надолужити неввічливість.
Робін чудово розуміла, що він питає винятково з цієї причини, але відповіла:
— Якщо коротко, то ми схильні зараховувати і інших, і себе до певних груп, і в результаті часто переоцінюємо схожість між членами однієї групи й недооцінюємо схожість між членами різних груп.
— Ти хочеш сказати, що не всі корнволльці працьовиті й узагалі сіль землі, а англійці не всі набундючені паскуди?
Страйк розгорнув шоколадний батончик і вклав їй у руку.
— На правду мало схоже, але я скажу Полвортові під час наступної зустрічі.
Проігнорувавши полуниці, які купила Робін, Страйк відкупорив банку кока-коли й почав пити, водночас курячи й дивлячись, як небо наливається багрецем. Під’їжджали до Лондона.
— До речі, Денніс Крід досі живий,— сказав Страйк, дивлячись на розмиті силуети дерев, що пролітали за вікном.— Уранці почитав про нього в інтернеті.
— І де він? — спитала Робін.
— У Бродмурі,— відповів Страйк.— Спершу був у Вейкфілді, тоді в Белмарші, а в дев’яносто п’ятому його перевели до Бродмуру.
— І який діагноз?
— Незрозуміло. Свого часу психіатри так і не дійшли згоди щодо осудності. Дуже високий інтелект. Урешті-решт суд вирішив: Крід розумів, що коїть злочини,— тож його запроторили до в’язниці замість лікарні. Але, мабуть, відтоді з’явилися симптоми й потреба в лікуванні. Я зовсім небагато почитав,— додав Страйк,— але ясно, чому детектив думав, що Марго Бамборо могла стати жертвою Крі-да. Якраз тоді, коли вона мала йти до «Трьох королів», там бачили фургон, який мчав геть на великій швидкості. Крід,— пояснив Страйк, бо Робін питально глянула на нього,— викрав кількох жертв на фургоні.
Ввімкнулися ліхтарі; Робін дожувала шоколадку та процитувала:
— «Вона у святому місці».
Страйк, не відриваючись від цигарки, пирхнув.
— Типова бридня від медіума.
— Думаєш?
— Я в біса певний! — відповів Страйк.— Дуже зручно, що покійники говорять винятково загадками. Навіть не думай про це.
— Добре, заспокойся. Я просто міркувала вголос.
— За бажання «святе місце» можна приплести до чого завгодно. У Клеркенвеллі, де вона зникла, кожен камінь має релігійне значення. Там ченці колись жили. А знаєш, де мешкав у 1974 році Денніс Крід?
— Кажи.
— Біля Райського парку в Ізлінгтоні,— відповів Страйк.
— О,— сказала Робін.— Тож ти гадаєш, що медіум знала, хто така Аннина мати?
— Якби таким займався я, я б точно гуглив імена клієнтів перед зустріччю. Хоч, може, то просто втішна вигадка, як думає сама Анна. Натяк на гідне поховання. Хай якою страшною була смерть, місце, де рештки знайшли спочинок, усе очистило. Крід, до речі, зізнався, що ховав кістки в Райському парку. Закопував у клумби.
В машині було душно, але Робін пройняли мимовільні дрижаки.
— Упиряки довбані,— сказав Страйк.
— Хто?
— Та всі ці медіуми, екстрасенси... упирі, що полюють на людей.
— Ти не думаєш, що дехто з них щиро вірить у те, що робить? Вірить, що приймає повідомлення з того світу?
— Я думаю, що на світі повно ненормальних, отож що менше ми потураємо їхньому безумству, то краще.
В кишені в Страйка задзвонив мобільний. Він дістав його.
— Корморан Страйк.
— Так, доброго вечора... це Анна Фіппс. Кім поруч зі мною.
Страйк увімкнув гучний зв’язок.
— Сподіваюся, вам нас добре чути,— сказав він, перекрикуючи гуркіт і брязкіт старого «лендровера».— Ми ще в дорозі.