— Ой чорт,— сказала Робін.
Поки вони добігли до неї, Друга Місіс Кудрик вибила лобове скло й залишила кілька глибоких вм’ятин на даху машини. За вікнами будинків пороззявляли роти сусіди, а в будинку навпроти за шибкою казилося двоє померанських шпіців. Коли Страйк вихопив у місіс Кудрик ключку, жінка почала лаятися на нього та спробувала відібрати свою зброю, але раптом розридалася.
Робін обійняла клієнтку за плечі й повела до будинку, а Страйк із ключкою рушив за ними. На кухні Робін сказала Страйкові заварити міцну каву та знайти бренді, а місіс Кудрик за її порадою подзвонила братові й попросила його негайно приїхати. Коли вона закінчила розмову й почала шукати в телефоні номер Кудрика, Робін вихопила мобільний з її наманікюреної руки.
— Віддайте! — з дикими очима зажадала місіс Кудрик.— Цей виродок... покидьок... хочу з ним поговорити... віддайте!
— Кепська ідея,— сказав Страйк, ставлячи перед нею каву та бренді.— Він уже показав, що чудово вміє ховати від вас гроші й активи. Вам потрібен крутий юрист.
Детективи сиділи з клієнткою, поки не приїхав її брат, керівник кадрової агенції. Вбраний у костюм чоловік сердився, що його висмикнули з роботи, і так довго не міг ухопити суті справи, що Страйк і собі роздратувався, а Робін втрутилася, щоб зупинити сварку.
— Та бляха-муха,— бурмотів Страйк, коли їхали назад до Лондона.— «Він уже мав дружину, коли одружувався з вашою сестрою». Що тут незрозумілого?
— Все,— напруженим голосом відповіла Робін.— Люди не чекають, що можуть опинитися в такій ситуації.
— Як гадаєш, вони почули, коли я просив не казати пресі про нашу участь?
— Не почули,— відповіла Робін.
Вона не помилилася. За два тижні по поїздці до Віндзора детективи прокинулися і виявили, що кілька таблоїдів вийшло з викриттям троєженця Кудрика на передовицях. На наступних шпальтах надрукували фото Страйка; згадали про нього й у заголовках. Він тепер вважався інформприводом сам по собі, і журналісти не змогли опиратися спокусі помістити ще й знаменитого детектива поруч з грошовитим лисим опецьком, який примудрявся давати раду двом дружинам і коханці.
Страйк давав свідчення лише в найгучніших справах і носив до суду густу бороду, яка, на щастя, відростала дуже швидко. У пресі, як правило, публікували його дуже старе фото, ще у військовому однострої. І все одно боротьба за те, щоб лишатися непомітним (чого вимагала його професія), точилася невпинно, а ще він чудово обійшовся би без журналістів, які приходили під офіс і вимагали коментарів. Увага преси відновилася, коли обидві місіс Кудрик подали на колишнього чоловіка позови. Обидві виявили неочікуваний потяг до громадської уваги: вони не тільки дали жіночому журналу спільне інтерв’ю, а й з’явилися на кількох каналах, теж разом, і розповіли про давню брехню, про приголомшливе відкриття і нову дружбу, а ще — про намір змусити Кудрика пожалкувати про день, коли він зустрів одну і другу; також дружини ненав’язливо попередили вагітну коханку в Глазго (та, на диво, стала на бік Кудрика): нехай і не сподівається, що в чоловіка лишиться бодай ламаний шеляг, коли вони з ним закінчать.
Тягнувся холодний і неспокійний вересень. Страйк подзвонив Люсі й вибачився, але вона не розтанула — понад сумнів, упевнена, що він жалкує лише про те, що сказав свою думку, а сама думка лишилася незмінною. Також Страйк з полегшенням дізнався, що з початком навчання в хлопчиків на вихідних спортивні заходи, тож під час наступного візиту до Сент-Моса йому не довелося спати на дивані та з’явилася можливість поспілкуватися з Тедом і Джоан, не відриваючись на докірливо-напружену присутність Люсі.
Тітка, як завше, старалася його нагодувати, але була слабка через хіміотерапію. Боляче було дивитися, як вона човгає кухнею, але присісти тітка відмовлялася, хоч як дядько Тед просив її про те. Суботнього вечора, коли Джоан уже пішла спати, дядько не стримався і розплакався Страйкові в плече. Колись Тед здавався небожу несхитним і непереможним бастіоном сили; Страйк, який у нормі міг спати за будь-яких умов, тепер о другій ночі не спав і вдивлявся в темряву — таку глибоку, якої не бувало в Лондоні. Він усе міркував, чи не лишитися на довше, і зненавидів себе за рішення повернутися до Лондона.