Спостерігаючи за птахами, Страйк міркував, наскільки високі шанси, що Датвейт подзвонить за номером на його візитівці. Цей чоловік довгі роки ховався від свого минулого, але Страйк точно бачив на його обличчі відчай, який раніше бачив тільки у людей, що більше не могли витримати тягаря жахливої таємниці. Ліниво потираючи підборіддя, Страйк вирішив дати йому трохи часу на роздуми, а потім або знову зателефонувати йому, або навіть без попередження навідатися у Скегнесс, де Датвейта можна перестріти десь на вулиці чи в пабі, щоб Донна не завадила.
Страйк досі спостерігав за шпаками, коли Робін виклала на стіл дві полістиролові таці, дві маленькі дерев’яні виделочки і дві бляшанки кока-коли.
— Товчений горох,— зронив Страйк, дивлячись на тацю Робін, де поруч з рибою і картоплею лежала чимала порція такої собі зеленої каші.
— Йоркширська ікра,— сказала Робін, сідаючи.— Я подумала, ти такого не захочеш.
— І не помилилася,— озвався Страйк, беручи упаковку томатного соусу та з виразом, дуже схожим на відразу, спостерігаючи, як Робін занурила картоплинку в зелене місиво і з’їла.
— Ти у нас м’якотілий південець,— зронила Робін, і Страйк зареготав.
— Тільки ніколи не кажи такого при Полворті,— мовив він, пальцями відломив шматочок риби, занурив його в кетчуп у з’їв. А потім, без попередження, він заспівав:
Надійний меч, тверда рука
І серце — вірний страж. Ще королівським воякам Покаже Корнволл наш!
— Що це було? — засміялася Робін.
— Перший куплет «Маршу західняків»[17],— пояснив Страйк.— Ідея в тому, що корнволльці — повна протилежність м’якотілим поганцям... Чорт забирай, а смачно!
— Знаю. В Лондоні такого фіш-енд-чипсу не купиш,— сказала Робін.
Кілька хвилин вони їли мовчки. Салонепроникна обгортка на тацях була прикрашена старими сторінками з газети «Мірор». «Пол залишає ,,Бітлз“». Були ще й малюнки з непристойних листівок: пишногруда блондинка в ліжку зі своїм літнім босом казала: «Бізнес, мабуть, на підйомі. Ви ще ніколи не загадували мені стільки понаднормової роботи». Це нагадало Робін секретарку Джемму, яка, мабуть, уже подзвонила за вигаданим номером, залишеним їй Робін, і збагнула, що не тільки її колишній бойфренд «Енді» насправді не той, за кого себе видає. Але в Робін на телефоні залишився запис усього, що Джемма розповіла про те, як Мутний торгував конфіденційною інформацією, а Пат просто зараз розшифровує його, перетворюючи на сухий документ, за яким неможливо ідентифікувати інформатора. Незабаром Мутний, сподівалася Робін, утратить роботу, а якщо пощастить, то й перед судом постане.
Довгі ряди атракціонів обабіч дороги ховали від очей море. Вдалині виднілося чортове колесо, кабінки якого мали форму монгольф’єрів у пастельних кольорах. Неподалік вивищувалася на сто футів у повітря велетенська гімнастична драбина для дорослих, з канатами й шинами на мотузках. Спостерігаючи за людьми, які на страховці долають перешкоди, Робін відчула дивну суміш задоволення й меланхолії: можливість несподіваного розвитку у справі Бамборо, смачна риба з картоплею, товариство Страйка й тепле сонечко тішили її, але їй також пригадувалися дитячі перегони з братом Стівеном на отому узбережжі, яке зараз приховане від очей,— маленька Робін дуже хотіла добігти до віслюків перша, щоб першою й обирати. Чому, коли дорослішаєш, спогади про невинні роки так жалять? Чому пам’ять про дівчинку, яка вважала себе невразливою, яка ніколи не стикалася з жорстокістю, приносять більше болю, ніж утіхи?
Дитинство в неї було щасливе, на відміну від Страйкового, тож звідки біль? Кілька років поспіль улітку на вихідних Робін змагалася з братами, щоб покататися на чорному віслюку, якого звали Нодді і якого, понад сумнів, давно нема на світі. Можливо, усвідомлення нашої смертності додає солодким спогадам гіркоти? Можливо, подумала Робін, коли Аннабель підросте, вона привезе її сюди й уперше покатає на віслюку. Гарна була ідея, але Робін мала сумніви, що Стівен і Дженні захочуть провести вихідні в Скегнессі. Двоюрідна бабуся Аннабель виїхала з Бостона, тож більше в цій місцевості родичів не лишилося. Часи змінюються, і так само змінюється дитинство.
— Що з тобою? — запитав Страйк, зазираючи Робін в обличчя.
— Нічого, все гаразд,— озвалася вона.— Просто подумала... За кілька тижнів мені буде тридцять.
Страйк пирхнув.
— Ну, від мене ти співчуття не дочекаєшся,— мовив він.— За місяць після тебе мені буде сорок.
17
«Марш західняків»