— Коли мені було п’ять, мої батьки загинули в пожежі.
— Який жах,— здригнулася Робін. У записах за 1961 рік значилася родина з чотирьох осіб.— Співчуваю вам.
Страйк крекнув з натяком на жалість у голосі.
— Дякую,— озвалася Глорія.— Я розповідаю це, просто щоб пояснити... розумієте, я вижила тільки тому, що батько викинув мене з вікна на покривало, яке внизу тримали сусіди. Мати й батько не стрибнули, бо намагалися дістатися до мого старшого брата, який опинився в пастці. Вони всі троє загинули, а мене виростили мамині батьки. Вони були чудові. За мене б душу продали, і від цього те, що я збираюся розповісти, видається ще гіршим... Змалечку я була сором’язлива. Заздрила дітям у школі, які мали батьків, що були... ну знаєте — в тренді. Моя сердешна бабуся зовсім не розуміла шістдесятих і сімдесятих,— мовила Глорія з сумною усмішкою.— Одяг у мене завжди був трохи старомодний. Ніяких мініспідниць і макіяжу, розумієте... У відповідь я поринула у вигадане життя. Знаю, більшість підлітків — фантазери, але я була... ну аж занадто. Коли мені стукнуло шістнадцять і я пішла в кіно на «Хрещеного батька», мене просто прорвало...
— Це смішно,— розсудливо промовила Глорія,— але це правда. Я... просто закохалася в той фільм. Була ним одержима. Навіть не знаю, скільки разів його дивилася — мабуть, щонайменше двадцять. Я була англійською дівчинкою з Ізлінгтону сімдесятих, але в душі хотіла стати Аполлонією з Сицилїї сорокових, і зустріти вродливого американського мафіозі, і не підірватися в машині, а жити з Майклом Корлеоне в Нью-Йорку й бути гламурною красунею, поки мій чоловік займається гламурним жорстоким криміналом, але в рамках, знаєте, суворого морального кодексу.
Страйк і Робін одностайно розсміялися, але Глорія не всміхнулася. Навпаки, вираз у неї був сумний і присоромлений.
— Я чомусь думала, що це можливо,— провадила вона,— адже в мене було італійське прізвище. Раніше, до «Хрещеного батька», мені це було байдуже. А тут я ні сіло ні впало попросила дідуся й бабусю повести мене на службу Божу не в їхню звичайну церкву, а в італійську церкву на Клеркенвелл-роуд — і вони, світла їм пам’ять, повели. Краще б не водили. Краще б насварили мене, що я егоїстка, бо їхня церква дуже їх підтримувала й була центром їхнього соціального життя.
Я завжди почувалася англійкою, якою і була по мамі, але тепер намагалася довідатися якнайбільше про батькову родину. Я сподівалася дізнатися, що я — з мафіозного клану. Тоді я б умовила дідуся й бабусю, щоб дали грошей на поїздку на Сицилію, де я, можливо, побралася б з якимсь далеким родичем. Але дізналася я тільки те, що мій італійський дідусь іммігрував у Лондон, щоб працювати у кав’ярні. Я вже знала, що тато мій працював на «Лондонський транспорт». І хай як далеко в минуле я намагалася копати, всі родичі були шановні й законослухняні. Справжнє розчарування...
Глорія зітхнула.
— А тоді в неділю, в італійській церкві Святого Петра, хтось указав на чоловіка на ім’я Нікколо Риччі, який сидів на задній лавці. Казали, це був останній гангстер Маленької Італії.
Глорія зробила паузу, щоб випити ще ковток вина, знову відставила келих за межі кадру й мовила:
— Словом... у Риччі були сини.
Страйк уперше торкнувся ручкою паперу.
— Як по правді, небагато схожості мали Лука Риччі й Аль Пачино,— сухо сказала Глорія,— але я примудрилася її знайти. Він був на чотири роки старший за мене, і всі, кого я про нього розпитувала, казали, що від нього буде тільки лихо, а саме це я і хотіла почути. Почалося все з усмішок під час мимолітних зустрічей...
На перше побачення ми пішли за кілька місяців до того, як я мала складати іспити. Я сказала бабусі й дідусеві, що йду до подруги. Я завжди була слухняною дівчинкою, вони і припустити не могли, що я їх дурю.
Мені страшенно хотілося закохатися в Луку, бо так я могла потрапити у власну фантазію. У нього була машина, а ще він на сто відсотків був злочинцем. Проте він нічого не розповідав про сходини голів кримінальних кланів... переважно він теревенив про свій «фіат», наркотики і про те, як когось черговий раз віддухопелив...
За кілька побачень стало ясно, що Лука мною захопився... тобто ні,— додала Глорія без усмішки,— не захопився, бо це передбачає справжні почуття. Він просто хотів накласти на мене лапу, зробити своєю. А я була дурна й поринула у власну фантазію, і мене це збуджувало, бо здавалося... ну знаєте... що це справжній мафіозний підхід. Проте найбільше Лука подобався мені, коли я була не з ним, коли поночі, в ліжку, його образ у моїй голові змішувався з образом Майкла Корлеоне... Я закинула навчання. Вигадане життя цілком захопило мене. Коханці гангстера не потрібні відмінні оцінки. І Луці теж було байдуже до моїх відмінних оцінок. Отож я провалила іспити.