— У мене справжнє дежавю,— сказав він, зупиняючись біля Робін.— Хіба ми вже з тобою не відкопували тіло?
— Те, що ми збираємося зробити, не зовсім відкопування,— відповіла Робін.
— Які новини?
— Він вийшов,— мовила Робін.— Страйк каже, нам слід дочекатися, поки він повернеться.
— А тут що? — поцікавився Барклей, кивнувши на пакет у руці Робін.
— Шоколадне печиво,— пояснила Робін.
— Підкуп?
— Можна і так сказати.
— А Страйк...
— Ще ні. Він уже на позиції, але хоче, щоб ми...
Робін почекала, поки гурт молоді, на вигляд студентів, пройшов і вже не міг її почути.
— ...спершу виконали свою частину справи. Ти задоволений,— провадила Робін, до останнього намагаючись не думати про те, що на них очікує,— результатами референдуму?
— Ага, але не сподівайся,— похмуро сказав Барклей,— що це кінець. Цей клятий покидьок Камерон грає на руку шотландським нацикам. «Англійські голоси за англійські закони» — і це за день по тому, як Шотландія вирішує лишитися? Не можна боротися з бісовим націоналізмом за допомогою бісового націоналізму. Йому пора витягнути голову з Фараджевої дупи... а це не наш хлоп іде?
Робін озирнулася. В кінці Албемарл-вею показався силует — чоловік з двома повними торбами йшов трохи дивно, перевальцем. Він зупинився біля дверей, поставив покупки, устромив ключа в замок, знову підняв покупки, переступив поріг і зник з очей.
— Це він,— сказала Робін, а в нутрі у неї все затремтіло.— Ходімо.
Пліч-о-пліч вони дійшли вулицею до темно-синіх дверей.
— Він лишив ключа в замку,— тицьнув Барклей.
Робін саме збиралася подзвонити у дзвоник, коли двері відчинилися і знову показався Самайн Аторн. Блідий, з великими вухами й мишастим волоссям, з трохи розтуленими вустами. Він був у спортивній кофті з Бетменом. Він збентежився, побачивши двох людей у себе на порозі, кліпнув і звернувся до лівого плеча Робін:
— Я лишив ключа.
І потягнувся, щоб дістати його з замка. Коли він уже хотів зачинити двері, Барклей прудко підставив ногу.
— Ви — Самайн, правильно? — спитала Робін, усміхаючись до чоловіка, який стояв, роззявивши рота.— Ми — друзі Корморана Страйка. Кілька місяців тому ви йому дуже допомогли.
— Мені треба розкласти покупки,— сказав Самайн. Він спробував зачинити двері, але завадила Барклеєва нога.
— Можна нам увійти? — запитала Робін.— Ненадовго? Ми б хотіли побалакати з вами і з вашою мамою. Ви дуже допомогли Корморанові, розповівши про свого дядька Тюдора...
— Дядько Тюдор помер,— мовив Самайн.
— Знаю. Мені прикро.
— Він помер у лікарні,— сказав Самайн.
— Справді? — зронила Робін.
— А мій-тато-Ґіерм помер під мостом,— мовив Самайн.
— Як сумно,— сказала Робін.— Можна нам зайти, будь ласка, всього на хвильку? Корморан попросив мене взяти для вас оце,— додала вона, дістаючи з пакета жерстянку з шоколадним печивом.— У подяку.
— А що це? — поцікавився Самайн, краєм ока поглядаючи на жерстянку.
— Шоколадне печиво.
Він забрав жерстянку з її руки.
— Ага. Можете ввійти,— мовив він і, розвернувшись спиною, рушив темними внутрішніми сходами.
Глянувши на Барклея, Робін перша переступила поріг. Вона чула, як він зачинив двері і як брязкають інструменти в його торбі. Сходи були круті, вузькі й після денного світла здавалися темними, бо лампочка не горіла. Здолавши проліт, Робін через відчинені двері побачила сиву жінку з великими вухами, як у Самайна, яка витирала всі поверхні на оздобленій брунатними кахлями кухні, а Самайн, стоячи до неї спиною, вже нетерпляче зривав поліетилен з коробки печива.
Дебора розвернулася й зупинила темні очі на двох чужинцях, а її охайна біла коса зісковзнула з плеча.
— Добридень, місіс Аторн,— привіталася Робін, зупиняючись у коридорі.
— Ви з соціального захисту? — повільно запитала Дебора.— Я дзвонила Клер...
— Ми допоможемо з усім, з чим допомагає Клер,— швидко сказав Барклей, випереджаючи Робін.— Де проблема?
— Отой унизу — покидьок,— відповів Самайн, який уже заклопотано копирсався в жерстянці печива, дістаючи те, яке було загорнуте в золотисту фольгу.— Оці в блискучому золотці — найкращі, їх так і вирізняють.
— Чоловік унизу знову поскаржився? — запитала Робін, відчувши несподіваний напад збудження на межі з панікою.