Школярка Джеральдіна Кристі поверталася додому...
Робін пропустила півтори сторінки, не маючи бажання читати про звірства, яких Джеральдіна Кристі зазнала в руках Кріда.
...врешті-решт у 1970 році Крід знайшов постійне помешкання в підвалі пансіону, яким володіла п’ятдесятичотирьохрічна Вайолет Купер, колишня костюмерка театру і, подібно до бабусі Кріда, таємна алкоголічка. Її нині зруйнований будинок з часом заживе страшної слави Крідової камери тортур. Висока вузька будівля з грубої цегли стояла на Ліверпуль-роуд неподалік Райського парку.
Крід вручив Купер підроблені рекомендації, які вона не стала перевіряти, і сказав, що раніше працював у барі, а тепер друг пообіцяв йому роботу в ресторані неподалік. Коли на суді в Купер спитали, чому вона так радо прихистила безробітного чоловіка без постійного місця проживання, Вайолет відповіла, що просто має «м’яке серце», а Крід здавався «милим хлопчиком, трохи розгубленим і самотнім».
Рішення віддати Деннісові Кріду спершу кімнату, а потім цілий підвал дорого коштуватиме Вайолет Купер. Хоч вона й запевняла на суді, що гадки не мала, що коїться під її пансіоном, їй не вдалося очистити своє ім’я від підозр і безслав’я. Тепер ця жінка носить інше ім’я, яке я погодився не розкривати.
— Я думала, що він гомик,— говорить тепер Купер.— Я таких бачила в театрі. Я його чесно жаліла.
Ця огрядна жінка з обличчям, на якому позначилися і вік, і алкоголь, визнає, що вони з Крідом швидко подружилися. Під час нашої розмови вона іноді ніби забувала, що молодий «Денчик», який стільки разів приходив до її власної кімнати нагорі, де вони випивали та співали під її платівки,— то серійний убивця, який мешкав у її підвалі.
— Знаєте, я ж йому писала,— каже вона,— Після того, як його посадили. Я написала: «Якщо ти мав до мене якусь прихильність, якщо то була хоч трохи правда, скажи, чи ти те зробив ще іншим жінкам. Тобі немає чого втрачати, Денчику, а людям стане легше». Так я написала.
Але Крід нічого їй не розповів.
— Він хворий, так. Тільки тоді я це зрозуміла. Він просто написав рядки зі старої пісні Розмарі Клуні, яку ми співали разом, «Соте On-А Му House»: «Соте on-а ту house, ту house, I'т-а gonna give you candy[1]...» Тоді я зрозуміла, що він мене ненавидів так само, як і інших жінок. І просто знущався.
Однак у 1970 році, коли Крід тільки в’їхав до підвалу, він ретельно шукав спільну мову з власницею і невдовзі став їй за сина й за повірника. Вайолет умовила свою подругу Берил Гулд, власницю хімчистки, взяти Денчика посильним. Так він отримав фургон, який теж потім заживе страшної слави...
За двадцять хвилин Робін вийшла на Лестер-сквері. Щойно вона побачила світло дня, в кишені завібрував мобільний. Діставши його, вона угледіла повідомлення від Страйка. Відійшовши від натовпу, який сунув з виходу метро, Робін відкрила есемеску.
Новини: знайшов доктора Динеша Тупту, який працював з Марго в Клеркенвеллі в 1974. Йому добре за 80, але наче при здоровому глузді й не проти зустрітися в себе вдома в Амершемі. Зараз стежу за Балеруном, який снідає в Сохо. В обід його в мене перехопить Барклей, а я поїду до Амершема. Є можливість відкласти зустріч з Прогнозом і скласти мені компанію!
У Робін упало серце. Вона вже один раз переносила зустріч з ведучим і вважала неправильним робити це знову, особливо в останній момент. Однак їй би так хотілося потрапити на зустріч з лікарем Динешем Ґуптою!
Вона написала відповідь:
Я не можу знову його підвести. Розкажеш, як усе минулося.
«Гаразд»,— відповів Страйк.
Робін кілька секунд дивилася на екран мобільного. Торік Страйк забув про її день народження, а за кілька днів схаменувся і подарував квіти. Здавалося, він відчував провину за власну неуважність, тож Робін подумала, що він міг би поставити собі нагадування, щоб не схибити цього року. Однак привітань від нього не надійшло, тож Робін поклала телефон у кишеню і Неусміхнена рушила до офісу.
10
Якщо обличчя — розуму люстерце, То це був мудрий і поважний пан...
Едмунд Спенсер, «Королева фей»