У дверях він завмер, дослухаючись до тихого булькання окропу під кришкою чайника і дзенькання чайних ложечок; відчинився буфет. Одним пальчиком Страйк штовхнув кухонні двері.
Дженіс рвучко розвернулася. Глянувши на нього круглими очима, вона схопила з таці одне з фаянсових горняток і квапливо піднесла до вуст, але Страйк уже зробив крок до неї. Стиснувши її зап’ясток рукою в латексній рукавичці, він силою відсунув горнятко від її вуст, відчуваючи кістки під м’якою плоттю і пергаментною старечою шкірою. Вільною рукою він забрав у жінки горнятко й роздивився його. На дні плавав добрий дюйм в’язкої білої рідини. Досі тримаючи Дженіс за зап’ясток, Страйк зазирнув у чайник, де теж була рідина, а потім відчинив буфет.
Він увесь був заставлений баночками пігулок, гербіцидами, відбілювачем і скляними банками, повними сухого зілля — рослин, листя і грибів: це був склад отруйниці, свідчення того, що вона життя присвятила старанному вивченню методів заподіяти смерть під виглядом зцілення.
— Мабуть, чаю я не питиму,— сказав Страйк.— Може, побалакаємо?
Жінка не опиралася, коли він за зап’ясток повів її назад у вітальню й усадовив у крісло.
— Убивство й самогубство — чудовий вихід,— сказав Страйк, стоячи над нею,— але щось не хочеться мені стати жертвою номер... скільки там їх було?
Дженіс нічого не відповіла. Тільки шок читався в її круглих синіх очах.
Страйк поглянув на старі світлини на стіні. На одній була чорнява наречена, яка білозубо всміхалася; на ній була мереживна сукня під горло, капелюшок-таблетка з серпанком, а на лівій щоці виднілася велика родимка. Над нею висіла фотографія юної блондинки з хімічними кучерями, модними у вісімдесяті. Блондинка була в червоному пальті. Раніше Страйк не помітив її, не побачив, бо зайшов до кімнати з певними очікуваннями, зробивши настільки ж огульні припущення, як і Талбот з його переконанням, що всі Раки лагідні, проникливі й у них добре розвинена інтуїція. Медсестри — янголи, які допомагають вразливим: Страйк був такий самий засліплений, як і Вай Купер, і дивився на Дженіс крізь призму вдячних спогадів про медсестер і санітарок у Селлі-Оуку, які рятували його від болю й депресії, і про Керензу в Корнволлі, яка щодня дарувала спокій і турботу. А до цього ще слід додати, що обдурив його справжній геній брехні й омани.
— Я подумав,— сказав Страйк,— слід заїхати й особисто повідомити соціальній працівниці Аторнів, що в їхній квартирі знайшли тіло. Ви дуже добре імітуєте акцент середнього класу, Дженіс. Припускаю, телефон, яким користується Клер, десь тут?
Він роззирнувся. Мабуть, вона заховала телефон, побачивши, хто стоїть у неї на порозі. Зненацька він помітив фен, захований за канапу так, що тільки дріт стирчав. Боком обійшовши столик, Страйк нахилився й дістав фен, а з ним целофановий згорток, флакончик з обірваною етикеткою, шприц і шоколадні цукерки.
— Не чіпайте,— раптом сердито мовила Дженіс, але Страйк у відповідь поклав речі на столик.
— Мені б стало зле, якби я з’їв один з тих фініків, над якими ви чаклували, коли я приїздив минулого разу? — поцікавився Страйк.— А фен ви використовуєте для того, щоб знову загорнути їх у целофан, правильно?
Оскільки вона не відповіла, він провадив:
— Я не подякував вам за шоколадні цукерки, які ви надіслали нам з Робін на Різдво. У мене був грип. Я з’їв лише пару штук, перш ніж у мене почалася блювота. Решту цукерок я викинув, бо вони викликали неприємні асоціації. Пощастило мені, ага?
Страйк присів у крісло поряд з мобільним, який і далі записував.
— То ви вбили всіх цих людей? — поцікавився Страйк, указуючи на світлини на стіні.— Чи дехто з них лише мав постійні проблеми зі шлунком, коли ви опинялися поряд? Ні,— сказав він, уважно роздивляючись стіну,— Айрін тут нема, правильно?
Очі за скельцями круглих срібних окулярів, набагато чистіших за окуляри Денніса Кріда, кліпнули.
За тюлевими фіранками видно було, як по вулиці прокотилася машина. Дженіс провела її очима, і Страйкові подумалося, що вона майже очікувала побачити поліційну автівку. Можливо, Дженіс узагалі не збирається говорити. Іноді люди так і не заговорюють. Залишають розмови адвокатам.
— Учора ввечері я розмовляв телефоном з вашим сином,— мовив Страйк.
— Як ви посміли!
Ці слова вихопилися в неї від приголомшення.
— Посмів,— сказав Страйк.— Кевін дуже здивувався, що ви навідували його в Дубаї, адже він не бачився з вами майже сім років. Навіщо вам вдавати, що полетіли до нього? Щоб Айрін відчепилася?