Але вона їх так і не з’їла. У мене на очах викинула їх у сміття, але я чула, шо потім вона їх дістала і зберегла. Ось коли я все зрозуміла. Я подумала: вона віддасть їх на аналіз...
— І тоді ви нарешті погодилися піти на побачення з тупуватим Ларрі? — запитав Страйк.
— Це хто сказав, шо він був тупуватий? — спалахнула Дженіс.
— Айрін,— відповів Страйк.— Вам потрібен був доступ до цементу, правильно? Я так розумію, ви не хотіли його купувати.
І як ви вчинили: попросили Ларрі трохи взяти й нікому про це не казати ?
Вона просто дивилася на нього своїми круглими синіми очима, які ні в кого, хто не чув цієї розмови, не викликали б недовіри.
— Що підказало вам ідею з цементом? — поцікавився Страйк.— Чутки про тіло у фундаменті?
— Ага,— нарешті відповіла Дженіс.— Здавалося, це гарний спосіб, шоб тіло не смерділо. Мені треба було, щоб вона зникла. Вона занадто близько до мене підібралася: оглядала Кева, і розпитувала мене про Джоанну, і зберегла оті цукерки. Я хтіла, щоб усі подумали, шо на неї напав Ессекський Різник або той, хто надсилав їй листи з погрозами.
— Скільки разів ви бували в Аторнів, перш ніж убили Марго?
— Кілька.
— Бо їм потрібна була медсестра? Чи була й інша причина?
Запала найдовша пауза, протягом якої сонце встигло визирнути з-за хмари, і скляна карета Попелюшки ненадовго спалахнула, мов біле полум’я, а потім знову перетворилася на дешеву цяцьку, якою, власне, і була.
— Я подумувала їх убити,— повільно заговорила Дженіс.— Як по правді, не знаю нашо. Просто відтоді, як я з ними познайомилася... вони були дивні, й ніхто до них не ходив. Родичі навідували їх раз на десять років. Я з ними познайомилася ще в січні, з тими родичами, коли треба було прибрати у квартирі, шоб отой сусіда з нижнього поверху не подав до суду... вони пробули годинку й зіпхнули всю роботу на «Клер»... Так, я думала, шо одного дня вб’ю Аторнів,— сказала вона, стенувши плечима.— Саме тому і продовжувала до них навідуватися. Мені подобалася ідея, шо ціла родина помре разом, і хтілося дочекатися, поки люди про це здогадаються, і тоді це, можливо, потрапить у новини, і місцеві почнуть пліткувати, а я одна знатиму, шо сталося...
Я трохи з ними експериментувала. Казала, шо колю їм вітаміни. Спеціальне лікування. А ше я затискала їм уві сні носи. Коли вони були без тями, піднімала їм повіки й зазирала в очі. Медсестри ніколи не колють анестетики, знаєте, але лікар Бреннер давав мені які завгодно, а Аторни дозволяли робити з ними різні речі, навіть Ґіерм. Він дуже любив, коли я приходила. Цілі дні сидів на бензедрині, а потім ше брав у мене седативні. Справжній наркоша. Я йому казала: ті’ки ж нікому не патякай, шо ми робимо. Це експериментальне лікування. Роблю це лише тому, шо люблю вашу родину.
Одного дня, думала я, вб’ю малого, а потім підкину докази проти Ґіерма. Ось яка була в мене ідея. Думала, потраплю в газети: гарно вдягнена, даю свідчення проти нього, знаєте. Моє фото на першій шпальті... і ше я думала, шо цікаво буде поговорити про це зі Стівом, коли він побачить моє фото в газеті. Чоловіки обожнюють медсестер. Це було єдине, шо грало на мою користь, коли я ходила кудись з Айрін, а потім та сука почала вдавати, шо вона медсестра і все таке...
Але, слава Богу, я нічого цього не зробила, слава Богу, я врятувала Аторнів, бо куди б я поділа Марго, якби не було їх? На той час я вже заникала їхній запасний ключ. Вони й не помітили...
— Я не думала, що це спрацює,— провадила Дженіс,— бо на складання плану в мене було хвилин п’ять. Я зрозуміла, шо вона підбирається, коли вона зберегла цукерки, і я цілу ніч не спала — все думала, нервувалася... а наступного дня, чи, може, через день Стів ходив до неї востаннє і просто вилетів з її кабінету. Я злякалася, шо вона його попередила, бо коли того вечора я зайшла до нього, він знайшов привід не пустити мене в хату... Ну, тепер я розумію, шо в мене була параноя, бо ж у поліцію він не пішов, але в той час...
— Це була не параноя,— сказав Страйк.— Учора я розмовляв з ним. Марго йому сказала, щоб не їв більше нічого з приготованого вами. Лише натякнула. Але він зрозумів, що вона має на увазі.
Обличчя Дженіс почервоніло дужче.
— От сука,— злобно мовила вона.— Нашо вона це робила? У неї був багатий чоловік, і був коханець, який хтів її повернути, нашо їй було ше й забирати в мене Стіва?
— Продовжуйте,— попросив Страйк,— розкажіть, як ви це зробили.
У Дженіс відбулася ледь помітна переміна. Перед тим вона говорила скромно, прозаїчно, навіть трохи соромилася власної імпульсивності, а тут уперше, схоже, насолоджувалася своєю розповіддю, немов удруге вбивала Марго Бамборо.