— Ви думаєте,— мовив старенький лікар в окулярах, який здавався ще дрібнішим в обрамленні свого костюма та крісла з високою спинкою,— що я схожий на Ґанді.
Страйк, який подумав саме про це, аж засміявся від подиву.
Лікарю був вісімдесят один рік; здавалося, він зсохся в цьому костюмі: манжети й комір сильно відходили, гомілки в чорних шовкових шкарпетках були худі. У вухах і над вухами він мав жмутки білого волосся і носив окуляри в роговій оправі. На приязному коричневому обличчі вирізнялися орлиний ніс, а ще темні очі, яких ніби не торкнулася старість,— вони були розумні, жваві, мов у кропивника.
На полірованому журнальному столику між лікарем і детективом не було ані порошинки, а кімнатою, здавалося, не користувалися, берегли для особливих оказій. Темне золото шпалер, дивана та крісел, абсолютно чистих, жевріло в промінні осіннього сонця, пом’якшеного тюлем. Обабіч драпірованих фіранок з бахромою висіло по два фото. Всі чотири — портрети молодих жінок: кожна в академічній шапочці й мантії, з дипломом у руках.
Місіс Ґупта, тендітна та трохи туга на вухо сива жіночка, вже розповіла Страйкові про освіту кожної з чотирьох доньок: дві пішли в медицину, одна вивчала мови, а ще одна інформатику,— і про їхні значні кар’єрні досягнення. Також пані показала йому фото шістьох онуків, якими доньки благословили їх з чоловіком. Дітей не народила тільки молодша, але місіс Ґупта додала невідпорним тоном тітки Джоан:
— Вона до цього ще прийде. Без дітей немає щастя.
Забезпечивши Страйка й чоловіка чаєм у порцелянових чашечках і рулетиками з інжиром, місіс Ґупта пішла на кухню, звідки гучно грала заставка «Втечі до села».
— Так сталося, що мій батько замолоду спілкувався з Ґанді, коли той у 1931 році приїхав до Лондона,— сказав доктор Ґупта, обираючи собі рулетик.— Він теж вивчав право в Лондоні, але був молодшим за Ґанді. Однак наша родина була заможніша. На відміну від Ґанді, батько зміг привезти до Лондона дружину. Батьки вирішили залишитися в Лондоні, коли тато отримав адвокатську ліцензію. Тож мої найближчі рідні не відчули на собі розділення Британської Індії. А дід і бабуся і дві тітки загинули, коли намагалися виїхати зі Східної Бенгалії. Їх убили по-звірячому,— додав доктор Ґупта,— тітоньок зґвалтували, перш ніж убити.
— Це жахливо,— вимовив Страйк, який не чекав такого повороту розмови й завмер, ледь розгорнувши записник. Тепер він сидів з ручкою напоготові й почувався трохи дурнувато.
— Мій батько,— провадив доктор Ґупта, м’яко киваючи й жуючи свій рулетик,— мучився провиною до кінця життя. Він вважав, що мав бути поруч з ними й захистити їх — або теж померти. Але Марго не хотіла слухати правди про розділення,— додав він.— Ми всі хотіли незалежності, але перехідний період організували дуже, дуже погано. Зникло три мільйони людей. Були зґвалтування, катування. Цілі родини було розлучено. Скоєно страшні помилки. Жахливі вчинки. Ми з Марго сперечалися про це. По-дружньому, звісно,— усміхнено додав він.— Марго романтизувала революції в далеких краях. Вона не судила катів і ґвалтівників з темнішою шкірою за тією міркою, якою міряла білих чоловіків, що топили дітей іновірців. Думаю, вона погоджувалася з Сураварді: кровопролиття і хаос — не обов’язково зло, якщо застосовуються зі шляхетною метою.
Проковтнувши рулетик, доктор Ґупта додав:
— А Сураварді, як відомо, спровокував Різню в Калькутті. Чотири тисячі вбитих за один день.
Страйк витримав шанобливу паузу. В кімнаті запала тиша, яку порушували тільки звуки телевізора з кухні. Не почувши нових згадок про кров і терор, Страйк підхопив запропоновану нитку розмови.
— Вам подобалася Марго?
— О так,— усміхнувся Динеш Ґупта.— Хоча деякі її погляди й переконання мене шокували. Я народився в традиційній родині, хоч ми й зазнали західного впливу. Поки ми з Марго не почали працювати разом, я ніколи не спостерігав емансипованої жінки в безпосередній близькості від себе. Мої друзі в університеті, мої колеги до неї — всі були чоловіки.
— Вона була феміністка?
— Ще й яка,— знову всміхнувся Ґупта.— Вона мене дражнила за погляди, які вважала регресивними. Марго допомагала людям розвиватися, хотіли вони того чи дні,— зі смішком додав він.— Вона на добровільних засадах працювала в Асоціації освіти для робітників, ви про це знали? Сама походила з бідної родини й активно виступала за освіту для дорослих, особливо для жінок. Моїх дівчат вона, мабуть, дуже хвалила б,— додав Динеш Ґупта, розвернувшись до портретів чотирьох випускниць у себе за спиною.— Джиїл досі ремствує, що ми не маємо сина, але я не маю на що нарікати. Ні, не маю,— повторив він, розвертаючись до Страйка.