Твоя правда, я зробив те, що зробив би для будь-кого. І це зовсім не означає, що я не радію тому, що ти жива, бо я таки радію. Але ти маєш жити заради себе і заради дітей. Я збираюся змінити номер. Бережи себе.
Перш ніж відіслати, він перечитав свої слова. Вона, понад сумнів, сприйме їх як удар, але після тої спроби самогубства Страйк багато передумав. Він завжди говорив собі, що не змінюватиме номеру, бо на ньому забагато контактів, але нещодавно зізнався сам собі, що волів зберегти канал зв’язку з Шарлоттою, адже хотів знати, що вона не може його забути так само, як він не може забути її. Прийшов час обрізати останню тоненьку ниточку. Він натиснув «Відіслати» й пішов одягатися далі.
Пересвідчившись, що зачинив обох котів Ніка й Ільзи на кухні, він вийшов з будинку. Поки він простував дорогою під дощем, прийшло ще одне повідомлення від Шарлотти.
Здається, ніколи в житті я ще нікому так не заздрила, як тій дівчині Робін.
А це Страйк вирішив проігнорувати.
Він навмисно завчасно вирушив на станцію «Клепем-Саут», бо хотів устигнути викурити цигарку, поки по нього заїде Робін і завезе до квартири Анни й Кім, розташованої неподалік. Стоячи під дашком перед входом на станцію, він закурив, роздивляючись шерегу велосипедів на сльотавому розі парку Клепем-Коммон, де під зливою трепетало вохряне листя дерев. Страйк зробив лише кілька затяжок, коли в кишені задзвонив мобільний. Вирішивши не
відповідати, якщо це Шарлотта, він дістав телефон і побачив Полвортове ім’я.
— Усе гаразд, друже?
— Маєш трохи часу для маленьких людей, Шерлоку?
— Можу вділити тобі хвилину-другу,— мовив Страйк, спостерігаючи за дощем.— Не хотів би, щоб люди подумали, наче я запанів. Як справи?
— Ми на вихідні їдемо в Лондон.
Полвортові слова прозвучали приблизно так «радісно», як повідомлення про очікувану колоноскопію.
— А я гадав, що Лондон — серце всього зла, ні?
— Не я обирав. У Роз день народження. Вона хоче подивитися клятого «Короля лева», Трафальгарську площу і всяку дурню.
— Якщо шукаєш квартиру, то в мене тільки одна спальня.
— Ми вже забронювали помешкання. Це буде через вихідні. Просто хотів поцікавитися, чи не схочеш ти випити зі мною пінту. Можеш узяти з собою Робін, щоб Пенні було з ким потеревенити. Хіба що, ну не знаю, бісова королева має для тебе завдання.
— Ну, вона має, але я їй сказав, що перелік очікування вже переповнений. Чудова ідея,— мовив Страйк.— Що ще нового?
— Нічого,— відповів Полворт.— Бачив, як прищикнули шотландців?
Серед машин на дорозі з’явився старий «лендровер». Не воліючи занурюватися в тему кельтського націоналізму, Страйк сказав:
— Ну, якщо це називається «прищикнули»... Слухай, друже, мені треба йти, Робін уже під’їжджає. Я тобі передзвоню.
Страйк укинув недопалок у найближчий водостік і був уже готовий залізти в «лендровер», щойно Робін зупинилася.
— Доброго ранку,— привіталася вона, поки Страйк усідався на переднє сидіння.— Я запізнилася?
— Ні, це я прийшов раніше.
— Гарна борода,— мовила Робін, під дощем від’їжджаючи від бордюру.— Ти схожий на ватажка партизанів після вдалого рейду.
— Я таким і почуваюся,— озвався Страйк, який зараз, знову опинившись разом з Робін, і справді пережив відчуття чистого тріюмфу, яке багато днів вислизало від нього.
— Це ти з Пат щойно розмовляв? — запитала Робін.— Телефоном?
— Ні, з Полвортом. Через вихідні він приїде до Лондона.
— Він же, здається, ненавидить Лондон?
— Ненавидить. Але дитина хоче відвідати місто. А він хоче познайомитися з тобою, проте я тобі не раджу.
— Чому це? — спитала Робін, якій це трохи полестило.
— Зазвичай жінкам Полворт не подобається.
— Але ж він одружений?
— Так. І дружині він не подобається.
Робін розсміялася.
— А чому ти вирішила, що мені дзвонить Пат? — запитав Страйк.
— Я щойно розмовляла з нею телефоном. Міс Джоне засмучена, що не отримує новин персонально від тебе.
— Потім подзвоню їй по «Фейстайму»,— сказав Страйк, поки вони під шурхання двірників по лобовому склу їхали через парк.— Сподіваюся, борода відлякає її.